П'ятниця, 20 липня 2018

Найголовніші елементи харизматичних рухів: молитва в спільноті, читання Святого Письма і дари харизми. Про це заявив Правлячий Архиєрей Бучацько-Чортківської Єпархії владика Дмитро Григорак під час VIII практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, який триває у Зарваниці.

“Харизми – це особливі благодаті. У Церкві є два види благодатей: благодаті, властиві Святим Таїнствам, і специфічні, які називаються харизмами”, - зазначив владика Дмитро.

Він зауважив, що харизми з’явилися з виникненням Церкви - з дня П’ятидесятниці.“Вони були поширені у всій первісній Церкві, але згодом харизми були забуті”, - відзначив єпископ.

До харизматичних рухів різне ставлення. Це не є приклад для нас. Але Бог дав ці дари своїй Церкві, - зазначив владика Дмитро. -Папа Іван ХХІІІпочав ІІ Ватиканський Собор молитвою до Святого Духа: «Обнови свою Церкву новою П'ятидесятницею, щоб можна було бачити знаки і чуда». І Бог почув Папу”.

Так, у 1966 році два професори католицького Університету Д’юкейн у Піттсбурзі  зацікавилися рухом, що підкреслював роль Святого Духа. У січні 1967 року вони відвідали молитовне зібрання, на якому зрештою отримали хрещення Святим Духом. Наступного тижня один з них покладав руки на інших професорів зі свого університету і вони також отримали переживання Святого Духа. Пізніше під час зібрання в Університеті Д'юкейн ще більше людей попросили професорів помолитися за них. Це призвело до явища у каплиці, під час якого вони, а також інші присутні студенти, теж отримали Святого Духа і говорили іншими мовами.  

Владика відзначив, що цей рух вивчали і вирішили, що це є Боже явище, що він автентичний і потрібний Церкві.

Говорячи про специфіку руху, єпископ відзначив, що він не сприймає авторитарного будівництва зверху чи ззовні і керуючі органи скоріше дорадчі - вони лише координують рух спільноти.  “У кожній спільноті є лідер з поміж-членів спільноти, переважно мирянин. Але мусить бути і духівник, який має право вето. Він не керує, а спостерігає. А якщо бачить, що спільнота не так розвивається, то він корегує дії лідера”, - зауважив Правлячий Архиєрей Бучацько-Чорківської Єпархії.

Він зауважив, що римські Архиєреї не просто толерували харизматичний рух, щоби втримати його в лоні Церкви, але щиро й активно підтримували його розвиток, бачачи в цьому русі правдиве діяння Бога і приймаючи його як надію для світу.

Так, Папа Павло VI казав: “Харизматична Віднова є надією Церкви і Світу!” До молодих – “Велика радість для нашого часу, для наших братів є ваше покоління молодих католиків-харизматів! Людей, котрі світові сповіщають про славу і велич Бога, що об’явився в день П’ятидесятниці”. А Папа Іван Павло II зазначав: “Я завжди належав до цієї Віднови в Дусі Святім... Я переконаний, що цей рух є знаком діяння Духа Святого... Я переконаний, що цей рух є найважливішим компонентом обнови всієї Церкви”.

Владика відзначив, що на сьогодні у світі нараховується 140 млн католиків-харизматиків, серед них 450 єпископів-харизматиків.

Найголовніші елементи харизматичних рухів, зауважив владика Дмитро, - це молитва в спільноті, читання Святого Письма і дари харизми.

Водночас, у діяльності харизматичних рухів існують і певні труднощі: це проблема з послухом, замкнутість, відчуженість, елітарність (позиціонування себе як вибраних) або “творення парафії в парафії”.

Сьогодні священик має пригадати, що він є проповідником, тобто для своїх людей він є знаком присутності Христа - і в цьому власне вираз його місійності. Про це заявив референт зовнішніх зв’язків ПМВ Віталій Храбатин під час VIII практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, який триває у Зарваниці.

Промова отця Віталія була присвячена питанню священика-місіонера в документах Вселенської Церкви. Знати документи Церкви означає відчувати себе так, як відчуває Церква”, - підкреслив референт зовнішніх зв’язків ПМВ.

“Конституція Другого Ватиканського собору Католицької церкви “Lumen Gentium” (Світло народів) дає священичий порядок, де є дві головні думки: яка є богословська ідентичність і апостольська місія священика. Ці дві речі особливо характерні для священика, який душпастирюватиме за кордоном для своїх людей”, - зазначив о. Віталій.

Він наголосив, що священик - це той, хто веде людей до спасіння. “У Середньовіччі більшість священиків і ченців їхали на місії, запалені думкою, що треба спасати душі. Другий Ватиканський Собор каже, що священик зі своєю потрійною місією (навчати, посвячувати і управляти) має бути в самому серці цього покликання Церкви. Ми не є тільки ритуальними служителями, відповідальними за обряд, ми - щось більше”, - зазначив отець Віталій Храбатин.

Промовець підкреслив, що священик є покликаний, вибраний і особливий в очах Бога. “Священик, як каже декрет Presbiterorum ordinis, не є делегатом від спільноти перед Богом, а також не є Божим працівником для народу. Він є вибраний Богом серед людей і для людей, щоби уприсутнити Ісуса Христа. Щоби показати своїм життям Ісуса Христа”, - зауважив експерт ПМВ.

Він зазначив, що у різних харизматичних рухах сьогодні дуже часто панує слово “успішність”. А священик є успішний тільки тоді, коли служить. “У покликанні Христос кличе нас до того, щоби служити - і в тому є наше щастя, - наголосив отець Віталій, звертаючись до семінаристів. - Коли ви будете священиками, ви відчуєте, що люди вас шукають, щоби ви щось зробили, а не щоби бути. А ви - щоби бути! Адже через посвячення священика відбувається Таїнство Преображення. Через священика Христос є присутній між людьми”.

Референт зовнішніх зв’язків ПМВ відзначив, що люди шукають у священикові Ісуса Христа. “Сьогодні священик має пригадати, що він є проповідником, тобто є для своїх людей знаком присутності Христа - і в цьому є власне вираз його місійності. І він проповідує, найперше, своїм прикладом”, - наголосив о. Віталій Храбатин.

Христос місіонував, звіщаючи словом, і Церква Христова робить подібно до свого Спасителя. Її місія починається зі Слова Божого. Про це заявив ректор Дрогобицької духовної семінарії митр. прот. д-р Мирон Бендик під час VIII практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, який триває у Зарваниці.

“Місія Церкви в особі нашого Спасителя. Отець послав його у світ, даючи йому місію спасіння світу. Як казав Христос: “Як мене послав Отець, так я і вас посилаю”. Христос місіонував, звіщаючи словом, і Церква Христова робить подібно до свого Спасителя. Її місія починається зі Слова Божого”, - зазначив отець-ректор.

О. Мирон відзначив, що голосити Слово Боже покликаний кожен священик. “Проповідування слова Божого - це перший елемент місії.  А місійний наказ нашого Спасителя – “ідіть і навчайте всі народи”, - підкреслив ректор Дрогобицької духовної семінарії.

Мета місії Слова, відзначив о. Мирон, – увірування: “Важливо вміти Словом Божим збудити у людей глибший запит до життя. “Хай кожен увірує, а, увірувавши, охреститься в ім’я Господнє” - це наша з вами мета”.  Він наголосив, що віра не є спасінням, але це є вступ до спасіння.

“Недільна служба Божа - зустріч спільноти. Якщо у вас парафія на 500 людей, то ваше місійне завдання -  всі ці люди мають до вас у перспективі прийти. Річники мають стати піврічниками, ходити на тільки на Великдень, а й на Різдво. Піврічники – квартальниками, квартальники – місячниками ітд. Щоби в кінці вся громада відчувала за привілей, за величезне щастя прийти і бути на Службі Божій”, - зазначив отець Мирон.

Розповідаючи про місію УГКЦ, ректор Дрогобицької духовної семінарії відзначив, що сьогодні перед Церквою стоїть декілька місійних завдань.

“Наші люди проживають не лише в Україні. І перше місійне завдання УГКЦ – наша Церква покликана дійти до кожної спільноти наших людей, де б вони не були. Маємо Східну і Західну діаспори.  Нас там чекають. І це невиконане наше завдання”, - наголосив промовець.

Він відзначив, що тривалий час УГКЦ в силу різних обставин змушена була думати про виживання, а не про розширення. “І ця ментальність “на збереження” – передавалася з покоління і покоління. А зараз нас Бог поставив в іншу ситуацію - ми можемо розвиватися. І перша наша проблема в контексті нашого головного місійного завдання – це ми самі.  У Церкви має бути глобальна ментальність, щоби вона була готова послужити нашим вірним, де б вони не були. Бо якщо не ми – то хто буде їм служити?” – підкреслив отець Мирон. І додав, що “місійність - це мужність долати кордони, які ми самі собі неодноразово будуємо. Як казав Патріарх Йосиф Сліпий: “Великого бажайте”!

Друге місійне завдання УГКЦ, відзначив отець-ректор - віднайти єдність втраченої Київської Церкви. “Ми є обмежені конфесійно. У нас кілька конфесій колись однієї Київської Церкви. І наше завдання – ці кордони подолати. Символ віри єдиний як в православній київській церкві, так і в греко-католицькій. Так само і Євхаристія. Нам потрібно відновити Єдність київської Церкви. Ми не можемо служити з православними одну Літургію. Але ніщо не заважає нам відслужити спільно вечірню чи акафіст або запросити православного священика на наше храмове свято”, - зауважив о. Мирон Бендик.

18-25 червня в Будапешті для української малечі відбувся табір Веселі Канікули з Богом. Дитяча програма проходила на території польської римо-католицької парафії. Організатор табору - українська греко-католицька парафія Покрови Богородиці в Будапешті.

Протягом таборових днів українські діти вивчали банси, різні  танці, бавилися в ігри, відбувалися спортивні змагання та естафети, проходили різні гуртки. Кожного дня були катехези та Божественна Літургія. Таборовий ранок розпочинався з спільної молитви та українського Гімну. Головна тема табору була «Маленькі кроки до неба», під час якої зосереджувалося увагу на темах: співчуття, радість, вибачення, вдячність, щирість, обійми. Діти під час табору малювала малюнки для українських воїнів, які захищають Україну на Сході.Програма була підготовлена аніматорами з України: Святославом Херовичем, Олегом Вольським, Юлією Славич та Наталею Лелик.

Завершився табір в неділю, 25 червня, Божественною Літургією, після якої українська громада Угорщини, в гірській частині Будапешту відзначила День родини, тож діти мали можливість перед батьками показати свої знання та вміння, які здобули під час церковного таборування.

Як зазначив душпастир для українців греко-католиків Угорщини о. Дамян Габорій: «З кожним роком зростає популярність цього табору серед українських сімей. Два роки тому ми запровадили Веселі канікули з Богом в Будапешті, на який зголосилося тільки дві дитини. Нажаль, мусіли відмінити. Минулого року на таборі було п’ятнадцять діточок, а цього року скористало з табору вже двадцять п’ять. Найголовніше мета нашого табору створити для дітей умови українського середовища та дружності, щоб навчити їх любити Бога, ближнього та Україну» – підкреслив священик.

За матеріалами прес-служби УГКЦ в Угорщині

Кожен має знайти свою місію і пізнати, до чого його кличе Бог. А служіння священика важливе всюди, де його Церква потребує. Про це заявив Екзарх Луцький владика Йосафат Говера під час VIII практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, який триває у Зарваниці.

«Кожен з вас має поставити собі питання, як він хоче себе реалізувати як священик? Служіння священика важливе всюди, де його Церква потребує. А Церква сьогодні потребує в різних місцях - і поза межами України, і в Україні, - зазначив владика Йосафат Говера, звертаючись до семінаристів. - Коли я їздив до Німеччини, то там католики кажуть, що вони «в діаспорі», тому що вони у меншості, більшість протестантів, а католиків лише 10-15% від загального населення, решта - представники інших конфесій та релігій або атеїсти. Луцький Екзархат в Україні - це теж своєрідна діаспора, адже греко-католики у меншості, а переважно - православні. Одначе це рідні наші терени. Луцька єпархія у XIX столітті налічувала 1200 парафій! Володимирська єпархія, яка теж входить в ці межі, мала 600 парафій. Так було до 1839 року, коли УГКЦ на Волині була репресована і ліквідована».

Водночас, відзначив єпископ, багато людей продовжували триматися своєї Церкви, і не приймали хрещення та не вінчалися у православних церквах, які були їм навязані. «І коли відродилася місія часів Миколая Чарнецького між Першою і Другою Світовими війнами, то почало знову приходити багато людей. Деякі парафії налічували по 1000 вірних у міжвоєнний період. Тому відродження УГКЦ на Волині - це черговий етап, щоби знову відродити наше життя, і воно поволі рухається», - зазначив владика Йосафат.

Єпископ розповів семінаристам про ситуацію і сьогоднішні виклики у Луцькому екзархаті.

«Кожен має знайти свою місію і пізнати, до чого його кличе Бог. І може багато кого з вас Господь кличе як раз на Волинь. Волинь чекає своїх відважних місіонерів», - звернувся до учасників спецкурсу владика Йосафат. 

Ми на Facebook

Відео

 

Поставити питання

Ваш Email
Імя:
Запитання: