Субота, 21 липня 2018

Покликання - це є справа Божа, своєрідний знак турботи Господа про свою Церкву. Залежно від історичного періоду та середовища, ця турбота виражається конкретно і цільово. Про це заявив Голова ПМВ владика Йосиф Мілян під час духовно-формаційного семінару ПМВ для священиків-місіонерів, що триває у румунському місті Сигіт.

Ми переживаємо кризу покликання - як монашого, так і священичого, як жіночого, так і чоловічого. Брак покликань - це відхід від вічного, фундаментального в бік матеріальних благ і цінностей. Покликання - це глобальна проблема всього християнства, незалежно від конфесій. Ми почали на цю тему говорити на рівні Синоду, який ухвалив рішення створити в єпархіальних структурах відділ, що відповідатиме за програму Церкви щодо покликання. Також я думаю, що треба відновити в нашому парафіяльному житті молитви про покликання, - зазначив владика Йосиф.

Єпископ підкреслив, що покликання - величезна благодать для Церкви. І відзначив, що воно не є особистою справою. "Покликання - це справа трьох: Того, Хто кличе, покликаної особи і Церкви, до якої кличуть", - наголосив владика.

Розповідаючи про те, як шукали покликань в підпіллі, Голова ПМВ відзначив, коли почали повертатися священики УГКЦ із Сибірських заслань, вони вже знаходили мережу підпільних спільнот. Це були люди довірені і вірні. Літургії служилися в їхніх будинках. І там в служінні Євхаристії народжувалися покликання з тих дітей, які брали в ній участь. 

Покликання це є справа Божа, свого роду знаком турботи Господа про свою Церкву. Залежно від історичного періоду та середовища, ця турбота виражається конкретно і цільово. Так само і у підпіллі наша Церква ставила певні пункти і вимоги до кандидатів, - підкреслив єпископ

Розповідаючи про те, якою була формація у підпіллі, владика Йосиф відзначив, що  в Україні були свого роду групи: василіанська, студитська, редемптористська, отці Косилівці, середовище Єп. Павла Василика тощо. Також були групи єпархіальних одружених священиків.

Атмосфера, яка супроводжувала підпілля, це був страх, а часом недовіра, необхідність перевірити кандидата аж до пробабуні. В такому стані у підпіллі були зроблені і помилки. Не всіх, хто хотів бути священиком, приймали як кандидата. Або наприклад через неможливість мати добру семінарію, підручники почала домінувати ідея, що священик є тільки для того, щоб уділяти Таїнства і Служити Богослужіння. Тобто було підкреслено сама суть священства – дати Христа. Так вважали, але направду так не було, - зауважив владика Йосиф.

Після виходу з підпілля, відзначив єпископ, УГКЦ починає рух власної віднови та реорганізації в нових потребах. Звичайно наша Церква не була готова відповісти на цей запит. Повернення наших парафій, монастирів ставить перед фактом, що потрібно не кілька священиків, а багато. В семінаріях Львівській, Івано-Франківській, а пізніше Дрогобицькій та Тернопільський навчалися багато семінаристів. Це не була молодь, як ми це сьогодні маємо. Це були вже дорослі люди, які мали вже якийсь фах, родини і свій досвід і розуміння Бога, - розповів Голова ПМВ

Також він зауважив, що 90-ті роки ознаменувалися ревністю, ентузіазмом і великою жертовністю священиків, які хотіли послужити і служили своїй Церкві.

Швидкість приготування до священства і переказування кандидатам того, що їм було найнеобхідніше не надало змоги (часу) роздумів над собою і покликанням священика. З цього періоду несемо помилку, яка вкорінила думку, що священик - це професія, - додав єпископ

Сучасний період, підкреслив владика Йосиф, характеризується новою активністю та іншими викликами. Так, з 2000-го року розпочинається інтенсивніше пасторальна діяльність нашої Церкви на Сході України. Сьогодні відновлена знищена Катериною ІІ Київська Архієпархія, покликані до існування Екзархати Луцький, Донецький, Харківський, Одеський, Кримський та ніші. У Києві для потреб цих ієрархічних структур заснована Духовна семінарія.

Від початку нового тисячоліття чимало наших людей виїхали на заробітки за межі Батьківщини. Як трудові мігранти в нових ситуаціях вони виявили бажання мати своїх душпастирів. Тут розрізнив би потрійну потребу наших душпастирів: 1 - так звана стара діаспора; друга нова діаспора і трудові мігранти на місцях їхнього поселення; 3 - українська студентська молодь в різних країнах, - зазначив єпископ.

Голова ПМВ також зауважив, що сьогоднішня молодь живе у споживацькому світі, а отже цінностями стають і матеріальні блага. Тому у формуванні нових кандидатів звертається більша увага на людські цінності. “Із зменшенням кандидатів у семінаріях що раз частіше говориться про індивідуальний підхід до кандидата - це свого роду є поверненнядо досвіду підпільних семінарій та монастирів, - резюмував владика Йосиф

Священики і монахи мають йти в ногу з часом і опановувати сучасні технології - це нагода проповідувати і кликати людей до священства і монашества. Про це заявив голова прес-служби Київської Архиєпархії УГКЦ о. Андрій Боднарук під час духовно-формаційного семінару ПМВ для священиків-місіонерів, що триває у румунському місті Сигіт.

Доповідь священика була присвячена сучасним ЗМІ як засобу сприянню зростання покликань.

Без сучасних технологій важко говорити про Христа. Маємо нагоду проповідувати і кликати людей до священства і монашества через ЗМІ. Сучасні священики мають опановувати новітні засоби масової інформації і через них шукати людей. Є люди, які вагаються у вірі, є люди зранені, зокрема і через духовних осіб, і вони починають губитися, - зазначив о. Андрій.

Священик зауважив, що Інтернет несе багато позитиву і добра, водночас несе і загрозу. Інтернет може руйнувати, а може й будувати. Там є багато бруду, але також багато добра. Наша місія старатися, щоби добра в Інтернеті було більше, ніж негативу і бруду, - наголосив очільник прес-служби Київської Архиєпархії.

Він відзначив, що сьогодні молодь активно використовує соцмережі і священики у своїй праці мають це врахувати. Соціальні мережі - це також великі місії, - додав о. Андрій. І порадив душпастирям заохочувати дітей і молодь заходити на ті сторінки у соціальних мережах, які не шкодитимуть, а допомагатимуть їм. Як приклад доброго проповідування через новітні ЗМІ о. Андрій навів польських священиків, які активно використовують відеоблоги і портали.

Він також додав, що один з викликів сьогодення дезінформація, з її складовими - ботами, тролями, фейковим новинами тощо. І закликав священиків ретельно перевіряти інформацію і вміти відрізняти правдиві новини від фейків.

Особливу роль у душпастирстві покликань відіграє свідоцтво життя священиків чи богоповячених осіб, яке заохочуватиме молоду особу до вибору такого стану життя. Про це заявив о. Анастасій Кабаль, ЧСВВ під час духовно-формаційного семінару ПМВ для священиків-місіонерів, що триває у румунському місті Сигіт.

Він наголосив, що Євангелізація, проповідування - одне з головних завдань Церкви, а душпастирство покликань одна з основних ділянок Євангелізації Церкви. Священик зазначив, що у 120-му пункті документа Папи Франциска Радість Євангеліящодо Євангелізації говориться наступне: Неправильно думати про схему євангелізації, яку здійснюють кваліфікаційні особи, а решта віруючого люду лише сприймає їхні дії. Нова євангелізація повинна особисто задіяти кожного з охрещених... Кожен, хто справді досвідчив спасенну любов Бога, не потребує додаткових інструктажів і тривалих повчань, щоби йти і звіщати цю любов. Певним є те, що всі ми покликані зростати як євангелізатори - покращити нашу формацію, поглибити нашу любов і ще чіткіше свідчити Євангеліє. Ми маємо дозволити, щоби інші постійно євангелізували нас”.

У своїх документах Папа Іван Павло ІІ відзначає, що джерелом і ціллю Нової Євангелізації повинна бути особиста зустріч з Христом.

Щоби бути євангелізаторами, ми повинні самі постійно бути євангелізовані. Щоби виховувати монаші, священичі покликання, ми повинні дбати про своє особисте покликання - і Бог буде через нас, через наше особисте життя, кликати нові покликання, - підкреслив монах василіянин.

Він зауважив, що сьогодні у Церкві спостерігається велика криза покликань і світ в особливий спосіб потребує таких вчителів, як Іван Хреститель, які могли б, як він, сказати до молодої особи: „Ось Агнець Божий”, тобто допомогти відкрити їй своє покликання та своїм євангельським життям заохотити її, щоб наслідувати Його у чистоті, убожестві та послусі.

Отець Анастасій підкреслив, що першим вчителем та відповідальним за душпастирство покликань - чи то до священства, чи то до монашого життя - є єпископ. Його душпастирська діяльність у його єпархії повинна прямувати до створення таких умов, щоб молоді люди могли поглиблювати своє духовне життя та з повною відповідальністю вчитися вміти розпізнавати своє покликання (Пор. Pastores dabo vobis 44).

Крім того, велике значення у зародженні нових покликань відіграє саме душпастирство покликань на поодиноких парафіях. Власне парафія повинна бути таким середовищем, де ціла церква молиться за нові покликання та де молода людина може знайти допомогу у розпізнанні свого життєвого покликання (Пор. Optatam totius 2) та утверджуватись у ньому. Особливо велику роль у душпастирстві покликань відіграє саме свідоцтво життя священиків чи богоповячених осіб, яке заохочуватиме молоду особу до вибору такого стану життя. Однак найбільшу роль у дбанні про нові покликання до монашого та священичого стану відіграє сама родина, у якій живе молода особа. Це власне у ній, через живий приклад щоденного життя вірою батьків та рідних, зроджуються нові покликання, про що говорить Папа Іван Павло ІІ у своєму Апостольському повчанні про Богопосвячене життя, - зазначив о. Анастасій.

Говорячи про те, як розпізнати покликання, він відзначив, що першим етапом є стан передчуття покликання, тобто відчуття, що це моє теперішнє життя не є таким, яким би мені хотілось, щоб воно було. Друге - на дорозі розпізнання покликання про моє покликання говорять мені мої вподобання до нього і моє бажання бути і спілкуватись з богопосвяченими, - зазначив священик.

Він наголосив, що своє покликання потрібно вибирати із щирого серця. Вибирати те, що мені і Богові подобається. У цьому моменті не потрібно такого думання: «Якщо не поступлю, або не знайду собі пари, то піду до монастиря!Хоч деколи із цього резервного варіанту Бог робить гарне покликання, - зазначив монах. - Не потрібно очікувати 100% певності у виборі свого покликання. Важливою справою є вибрати і відважитись ступити на дорогу свого покликання, але не потрібно забувати, що про своє покликання потрібно дбати кожного дня впродовж цілого свого життя!

Отець Анастасій наголосив, що вся Церква покликана молитися, щоб Господь дарував нові добрі покликання до священичого і монашого стану. Але водночас докладати зусиль і напрацьовувати стратегію праці душпастирсвта покликань. Слідуючи Христовій педагогіці у душпастирстві покликань, окрім молитви, потрібно також вміти побачити у людині цей дар покликання: Побачив Він (Ісус) Симона і Андрія (Мк 1, 16; Мт 4, 18)),підказати про нього: Ідіть за мною (Мк 1, 17; Мт 4, 19) та заохотити: “Не бійся! Від нині будеш ловити людей(Лк 5, 10). Потрібно також запрошувати: “Ходіть і подивіться” (Ів 1, 39), щоб у різних заходах, присвячених покликанню, допомогти розпізнати покликання, розвивати йогота утверджувати у ньому, - зазначив монах.

Також священик порадив місіонерам на своїх парафіях організовувати різні заходи: тиждень чи день молитви за покликання; вечори, присвячені молитві за покликанняпроповіді про гідність монашого і священичого покликання; біблійні спільноти; реколекції. “Зараз вся Католицька Церква наголошує на спільнотах молитовних читань Святого Письма. Ці молитовні спільноти - допомога у розпізнаванні покликання для молодих осіб, - зазначив о. Анастасій.

Покликання живе, якщо воно розвивається. Завдання монаших спільнот постійно оновлюватися. І це дуже серйозний виклик для формації. Про це заявила Голова Ради вищих настоятельок УГКЦ с. Наталія Мельник, СНДІМ під час духовно-формаційного семінару ПМВ для священиків-місіонерів, що триває у Румунському місті Сигіт.

Сестра представила учасникам семінару жіночі монаші згромадження УГКЦ в Україні і розповіла про місію і діяльність монаших спільнот. Вона відзначила, що на сьогодні в Україні є 11 чоловічих і 21 жіноча монаших спільнот.

Виклик - нас є дуже мало. Якщо раніше на Заході сприймалося за велику честь, якщо в родині хтось йшов у монастир, то зараз в сімї чинять спротив. На 50 сестер у родині лише 2-3-х не було спротиву. Є культура проти покликання. Очевидно тому, що в Україні завжди мали перевагу родинні цінності. І навіть люди, які ходять до церкви і моляться, категорично проти того, щоби їхдіти вступали до монастирів. І цю обставину треба міняти, - відзначила сестра.

С. Наталія підкреслила, що про монашество в УГКЦ говориться дуже рідко і дуже мало. І наголосила, що це одне з прекрасних покликань.

Тенденція, на жаль, погіршується. Якщо 10 років тому майже не було спротиву в семінаріях, то цього року було проведене опитування, яке засвідчило, що 30% семінаристів відраджували йти в монастир. Відраджували священики, парохи. Цей феномен не зрозумілий. Чому не радять послужити Богові? Ми хочемо це питання зрушити. І ми вже порушували його на Синоді єпископів і казали про те, щоби єпископи говорили зі священиками, а священики - з молоддю на парафіях. Просто говорили про те, щоє таке покликання і воно є добре”, - підкреслила сестра.

Монахиня відзначила, що потрібно всюди, де є нагода, говорити про богопосвячене життя.

Вона зауважила, що потреби Церкви у монахинях набагато перевищують можливості спільнот. І додала, що на сьогодні найбільші жіночі згромадження в Україні - василіянки і служебниці.

Як тільки сестри якогось згромадження добре починають виконувати свою роботу, зразу всі довкола потребують таких сестер. Але ми не маємо 3D-принтера, - пожартувала с. Наталія.

Інша трудність, відзначила сестра монахиня, це період застою. Вона розповіла, що після виходу УГКЦ з підпілля відбувся бум і до монастирів прийшло дуже багато людей.  Хтось відійшов, хтось залишився, але вони внесли новизну. “Покликання живе, якщо воно розвивається. Бог ніколи не є той самий. Наше завдання не погрузнути в тім застої, а постійно оновлюватися - і це дуже серйозний виклик для формації, - зазначила Голова Ради вищих настоятельок УГКЦ.

Вона також наголосила на необхідності виховувати мирян у вірі і допомогти їм розпізнати своє покликання. Є люди, які хочуть більшого, і ви їх маєте розпізнати і запропонувати особистий супровід. Ми над цим працюємо, але нас замало. І тому нам всім потрібно помочі священиків і мирян. Нам треба виховувати мирян, допомогти людям не просто жити з Богом, а жити Богом на щодень, - зазначила сестра.

Говорячи про інші виклики, с. Наталія зауважила, що іноді монахинь у Церкві трактують як людей праці, а не молитви. І цю дійсність потрібно змінювати. Монастирі - це місце, де люди моляться (щоб не говорили), і моляться багато. І багато працюють. Інколи праця виходить на перше місце  - і це ще одна драма жіночого монашества, яке часто трактується як дешева робоча сила у Церкві. Потрібно побачити богопосвячене життя таким, яким воно має бути, потрібно побачити сестру насамперед як людину молитви. Ці люди здатні підсилити своєю молитвою. Сестри могли б бути людьми молитви, а стають працівниками, - відзначила сестра Наталія.

Святіший Отець каже: ми нікому не можемо надати покликання. Ця ініціатива йде виключно від Бога. Наша справа вміти відповісти. Про це заявив єпископ Чернівецької Єпархії, Голова місійно-євангелізаційного відділу владика Йосафат Мощич під час духовно-формаційного семінару ПМВ для священиків-місіонерів, що триває у Румунському місті Сигіт.

Доповідь Єпископа була присвячена покликанню в Біблії та в повчанні Отців Церкви. Він відзначив, що Святе Письмо розповідає про покликання Авраама, Самуїла, Давида, Єремії, а також про покликання Марії і апостолів. Зосередитися хочу на одному покликанні як Ісус покликав перших апостолів, - зазначив владика Йосафат і зачитав уривок з Євангелія від Луки про чудесну ловитву риб.

Він зауважив, що Назаретське озеро для євреїв символізувало негатив, те, що хоче поглинути людину. Але Ісус йде туди, щоб проповідувати Євангеліє.

Христос, проповідуючи Добру Новину, одразу знаходить першу групу, яка слухає Його Слово. Значно пізніше Христос зауважує другу групу Петра, його брата Андрія, Якова та Йоанасинів Заведея, - які взагалі Його не слухали. Ісус несподівано звертається до цієї команди. Процес покликання відбувається в моменті заняття їх звичайною професією - рибалки просто ловили рибу, - зазначив єпископ. - Отже Ісус входить в човен Петра і делікатно просить його трошки відплисти від берега. І голос Христа лунає з човна Петра і з цього човна Він проголошує послання Євангелія. І це дуже символічно, адже з цієї команди, з цього човна піде послання людині і світові. А потім вже Христос наказує Петру відплисти на глибінь і закинути сіть. Це вимагає поведінки довіри і віри, бо по-людськи і за логікою, коли сонце в зеніті, риби немає - вона йде на дно, і ніхто з рибалок не ловить нічого. Але Слово Ісуса Христа, Слово Євангелія важливіше за особистий і професійний досвід, здоровий людський глузд. Це є вибір віри, і цей вибір віри ми робимо кожен день. Християнське життя - це є постійний вибір віри”.

Владика Йосафат зауважив, що рибалки закинули сіті, спіймали багато риби, якої вистачило всім. Далі йдуть центральні слова: “Не бійся! Віднині людей будеш ловити”. Що це означає? Ловити це повертати живими до життя, повертати людину до автентичного справжнього життя, рятувати її від хвиль ненависті, злоби, пристрасті, всього того, що тягне її на дно і не дозволяє людині бути вільною, бути дитиною Божою. Тепер місія учнів, починаючи від Петра, ставати тими людьми, які витягують і повертають до життя вічного інших людей. Єдина сітка, яка витягує людей, - добра новина, Євангеліє. Коли слово Євангелія закидається, є шанс спіймати і витягнути людину, але за умови, коли людина дозволяє себе зловити, - підкреслив єпископ Чернівецької єпархії.

Говорячи про те, до чого були покликані перші апостоли, єпископ відзначив, що Бог Отець доручає Синові місію відкуплення і спасіння всіх людей. У свою чергу Син, з любові до людей, виконавши місію, запроваджує стратегію, щоби Його місія тривала до кінця віку - Він кличе, виховує і чинить здатними своїх учнів робити те саме, щоби вони поширювали Боже ЦарствоІсус не кличе найкращих, професійніших, відмінних. Він чинить здатними тих, кого вибирає і кличе. Велике доручення: “Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, - зауважив владика Йосафат і додав. - Святіший Отець каже, ми нікому не можемо надати покликання. Ця ініціатива йде виключно від Бога. Чому Отець вибирає тих чи інших це питання не до нас, це також таємниця покликання. Наша справа вміти відповісти”.

Ми на Facebook

Відео

 

Поставити питання

Ваш Email
Імя:
Запитання: