Середа, 20 вересня 2017

Учасникам спецкурсу ПМВ з місійного служіння, який цього року відбувається в Івано-Франківську, розповіли про особливості служіння і виклики, з якими стикається душпастир, у Росії і Казахстані.

Так сестра Тетяна Божик, ЗСЙО, яка служила у Прокоп’євську, під час скайп-конференції поінформувала семінаристів про умови душпастирства у Сибіру.

“У Прокоп’євську служили дві наших сестри. Спочатку жили по квартирах. Пізніше їм купили квартиру. Ми їх замінили у 2009 році, а в 2015 р. вони знову повернулися на служіння. У 2015 році отці-редемптористи закрили там свою місійну станицю і на сьогодні у Прокоп’євську сталого священика немає. Є один отець, який приїздить”, - зазначила с. Тетяна.

Сестра зауважила, що у Сибіру священик мав би володіти знанням двох обрядів, адже там, де немає римо-католицьких священиків, але є їхні вірні, священика УГКЦ просять служити для них месу. “Для мене Сибір - це було щось таке східне. А виявилося, що треба служити римо-католикам і греко-католикам в одному храмі. Нам сказали, ви маєте і для одних, і для інших однаково свідчити і служити. І ніде я не бачила, щоби так природньо і так гарно йшла співпраця, співіснування двох спільнот - римо-католицької і греко-католицької - в одному храмі. Думаю, головна причина, що ті самі священики і ті самі сестри ними опікувалися”, - поділилася монахиня.

Вона розповіла, що у Прокоп’євську, який розташований на Кузбасі, підпільна Церква існувала дуже давно і пов’язана з о. Василем Рудкою, редемптористом, який був висланий на Сибір. “Пізніше йому заборонили повертатися у Львівську область і він попросив настоятеля повернутися до тих людей. Там, у Сибіру, він працював на різних роботах і підпільно служив і німецьким католикам, і українцям. У 90-ті роки була хвиля міграції німців додому і тому римо-католиків залишилося менше”, - зазначила сестра.

Вона відзначила, що з боку місцевих людей у Сибіру немає негативного ставлення і спротиву по відношенню до УГКЦ, оскільки у регіоні проживає багато національностей, тож мешканці доволі толерантні.

“Ми приходимо туди служити і немає спротиву. Вони доволі толерантні, бо там поєднано дуже багато національностей. Нашим завдання було не лише служити у храмі, а також їздити на віддаленні квартири, де є наші люди, але не можуть приїхати до церкви. Влітку збирали дітей, щоби провести з ними "Канікули з Богом". І раз на рік вже багато років ми їздили на прощу в Харськ у те поселення, де були поховані наші сестри. Якщо на перші прощі йшло лише духовенство (десь 20 осіб), то на останніх вже було 150-160 людей з дітьми”, - розповіла монахиня.

Вона відзначила, що нової міграції українців на Кузбас немає, це економічно не привабливий регіон. “Там лише родини тих бабусь і дідусів, яких в товарних вагонах вивезли на Сибір у 1947 р. – розповіла сестра Тетяна і додала. - У цьому регіоні священики зазнавали кризу амбіцій. Вони приходять, горять, а коли бачать, що у неділю на месу прийшло 15 людей, а на літургію 20, то одразу кажуть: "тут немає майбутнього". Приходить розпач. Це таке смирення для наших амібцій. Але ти розумієш, що то є твоя міні-Україна, тому що там є наші люди".

C. Тетяна також відзначила, що священику доведеться звикнути до інакших природніх умов і тамтешнього суворого клімату, де “зима не закінчується”.

“Страх є, але він дуже скоро відходить. Зараз є храм, є матеріальна база, де служити. Якщо маєте волю і відвагу – приїжджайте. Там така ситуація, що потребує "молодої крові”, - закликала семінаристів сестра-монахиня.

У свою чергу Апостольський делегат для греко-католиків в Казахстані та Середній Азії прот. Василь Говера розповів під час скайп-конференції про служіння в цій країні.

“Тут не легко працювати, але ми гартовані люди і приємно бути там, де тебе чекають, де тебе раді слухати. Але умови непрості - там тобі забороняють, роблять перепони, обмежують свою свободу, нелегка процедура отримання візи. Але, незважаючи на це, працюємо”, - відзначив о. Василь.

Душпастир відзначив, що в Казахстані дуже великі потреби у священиках УГКЦ, адже там мешкає багато українців. “2 священики виїхали. Один приїде. Але цього недостатньо. Існує велика проблема з заміною. Контракт священики переважно укладають на 5 років і після закінчення вони повертаються додому”, - розповів о. Василь.

Священик також відзначив, що особливість того краю, де він душпастирює, - колишній КАРЛАГ. “На цій території були розташовані сотні концтаборів, де утримувалося багато наших людей. Їх діти і внуки живуть. І ця земля в якісь мірі свята, полита кров'ю наших мучеників”, - зазначив Апостольський делегат для греко-католиків в Казахстані.

Він також заохотив семінаристів не боятися йти служити на місійні терени і нести Христа людям.

Цього року практичний спецкурс ПМВ з місійного служіння для семінаристів відбувається в Івано-Франківській Духовній Семінарії ім. Св. Свящ. Йосафата з 3 по 9 липня.

Душпастир для українців греко-католиків Естонії о. Олег Попюк поділився з семінаристами своїм досвідом служіння в Естонії і Фінляндії, виступаючи під час спецкурсу ПМВ з місійного служіння, який цього року відбувається в Івано-Франківську.

“2 роки тому я поїхав на місійне служіння в Естонію і раз на місяць доїжджаю у Фінляндію. В Естонії я один. Там немає ні священиків інших, ні монахів, ні ченців. Але потреба є”, - зазначив о. Олег.

Він відзначив, що на сьогодні за статистикою більше 23 тис українців мешкають в Естонії. Переважно, це люди, які приїхали в ще в радянський час на працю. З Західної України їхали працювати у лісництві, а зі Сходу - на шахтах.

“Новоприбулі українці працюють пару років за контрактом і часто їдуть. Відбувається ротація. Молоді тікають. Дуже мало з тих, які приїжджають, шукають Церкви. Якщо приходять, то тільки на Літургію, а після тікають. Тому священику деколи складно щось організувати”, - зауважив священик. І додав, що відшукує вірних також за допомогою інтернету та соціальних мереж.

Душпастир для українців греко-католиків Естонії відзначив, що він підпорядковується місцевому римо-католицькому єпископу. “Єпископ досить добрий. Гарно сприймає нашу Церкву. Допомагає. Досить лояльний, відкритий, радо спілкується з людьми”, - поділився о. Олег.

Говорячи про труднощі служіння, о. Олег відзначив, що до 2003 року в Естонії не було напостійно священика УГКЦ, і від цього Церква багато втратила. Тож сьогодні складніше віднайти вірних. “Тривалий час люди були без священика. Відбулася асиміляція. Багато мішаних подружь. Їхні діти вже губляться. Діти і онуки старших людей не вважають себе ні греко-католиками, ні українцями. Це теж певна трудність для пожвавлення праці на парафії”, - зазначив місіонер.

Ще один виклик, відзначив священик, це те, що Естонія - язичницька країна. “За статистикою, 78% естонців - атеїсти або язичники. Це теж мало певний вплив на наших людей, які там мешкали, - зауважив душпастир. – Але для людей, які залишилися вірні, які шукають Бога, священик дуже важливий і потрібний, відчувається їхня спрага. Вони часто запрошують мене на різні зустрічі, навіть туди, де, може, священик не дуже потрібний”.
Говорячи про своє служіння в Естонії, душпастир відзначив, що це “цікава і неординарна праця і чудовий досвід”.

Розповідаючи про служіння у Фінляндії, о. Олег зауважив, що у Гельсінкі на Літургію приходить 30-40 людей. “Там все почалося з нуля. Частина людей новоприбулі. Вони там також не надовго затримуються. Клімат не дуже сприятливий. Але ми вже сформували маленьке братство, затвердили скарбника”, - зауважив місіонер.

Цього року практичний спецкурс ПМВ з місійного служіння для семінаристів відбувається в Івано-Франківській Духовній Семінарії ім. Св. Свящ. Йосафата з 3 по 9 липня.

Фото надане прес-службою Івано-Франківської Архієпархії

Учасникам спецкурсу місійного служіння, який ПМВ проводить цього року в Івано-Франківську, розповіли про діяльність УГКЦ в галузі освіти і охорони здоров’я, а також протидію корупції.

Так, о. Ярослав Рохман поінформував семінаристів про роботу Комісії Душпастирства охорони здоров'я УГКЦ. Він розповів, що Комісія провадить діяльність у різних напрямках. Перший - духовно-психологічний супровід осіб, що пережили психотравмуючі події. Це родинні зустрічі для сімей, які втратили рідних на Майдані та в зоні АТО, духовно-психологічний супровід військових та їх родин, душпастирське опіка у військових шпиталях, супервізія для медичних капеланів, щоби не було фахового і психологічного вигоряння, реколекції для медиків, які були в зоні АТО та лікують воїнів.

“Цікава деталь - Харківський шпиталь вже протягом трьох років приймає тільки греко-католицьких капеланів. Вони знайшли найбільшу підтримку у бійців і самих лікарів. Було таємне голосування серед лікарів харківського шпиталю, і з згідно з результатами – 78% персоналу шпиталю бажають бачити тільки греко-католицьких капеланів у наших закладах”, - розповів о. Ярослав.

Він також відзначив, що Комісія Душпастирства охорони здоров'я УГКЦ провела 15 курсів з реабілітації бійців АТО. “Зараз ми проводимо таку реабілітацію для подружь, бо вона більш ефективна. На останній реабілітації більшість подружь були з Центральної і Схід України, які не є греко-католиками”, - зазначив священик.

Крім того, додав о. Ярослав, Комісія займається медичним капеланством, душпастирством ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД і душпастирством тверезості.

У свою чергу Голова Комісії освіти і виховання УГКЦ с. Христофора Буштин розповіла про освітню і виховну роботу Церкви. Вона підкреслила, що освітні питання є в природі місії Церкви. І відзначила, що для священиків, зокрема на місіях, важливо приділяти належну увагу питанням освіти і виховання.
“Сьогодні наші священики, які є місіонерами у країнах Західної і Центральної Європи, створюють школи і допомагають нашим людям створювати громадські осередки. Саме це стає основою культурного і духовного життя українців на тих теренах”, - зазначила с. Христофора.
Сестра також відзначила, що католицька школа може стати основою для розвитку парафії. І наголосила на важливості праці з батьками. “Виховання дітей - це насамперед завдання батьків. А школа і Церква можуть їм тільки допомогти”, - зазначила Голова Комісії освіти і виховання УГКЦ.

Голова Комісії справедливість і мир УГКЦ о. Михайло Мельник розповів семінаристам про діяльність, реалізацію планів та місію цієї церковної інституції в Україні. Священик відзначив, що мета Комісії - сприяння утвердженню миру та справедливості в українському суспільстві та у світі в світлі Євангелії та Соціального вчення Церкви.

Він поінформував учасників курсу, що Комісія створила робочу групу “Мир, справедливість, демократія”, куди увійшли як представники Церкви, так і науковці, експерти, аналітики, які обговорюють важливі проблеми в державі і пропонують шляхи їх вирішення.

Крім того, додав священик, Комісія створила Центр протидії корупції, яка глибоко пронизала українське суспільство. Водночас, цей Центр не дублює роботу НАБУ і не слідкує за чиновниками і державними діячами, а займається громадянською освітою, інформує українців, як протидіяти корупційним схемам, не брати і не давати хабарі. “Ми проводимо зустрічі зі священиками і семінаристами. Розповідаємо про різницю між корупцією і подякою”, - зазначив о. Михайло.

Цього року практичний спецкурс ПМВ з місійного служіння для семінаристів відбувається в Івано-Франківській Духовній Семінарії ім. Св. Свящ. Йосафата з 3 по 9 липня.

Фото надане прес-службою Івано-Франківської Архієпархії

 

Настоятель парафії Святих Кирила і Мефодія єрм. Йосафат Бойко, Згромадження Воплоченого Слова, розповів учасникам спецкурсу місійного служіння, який ПМВ проводить цього року в Івано-Франківську, про літургійно-соціальне життя парафіяльного священика.

Єромонах підкреслив, що Церква за своєю природою є місійною. “До місії закликає нас Господь. Ніхто в Церкві не звільнений від місійного духу. Місіонер - це не тільки той, хто їде на місійні терени. Місійність - це вийти за рамки своєї парафії, свого комфорту заради розвитку нашої Церкви. Кожен священик повинен мати свідомість, що він покликаний до місійності - йти до людей або їхати, де його потребують. Ми є місіонерами, де б ми не були”, - наголосив о. Йосафат.

Священик зауважив, що літургійне і соціальне служіння - два крила священика. “Існує небезпека - зациклюватися на одній ділянці: або виключно Літургія, або виключно соціальна складова. Як парохи ми повинні дбати і про Літургію, і про соціальне служіння”, - відзначив о. Йосафат Бойко.

Він зазначив, що на своїй парафії вважає, що душпастирює на місійних теренах і розповів, що своє служіння розпочав з того, що ходив по хатах і спілкував з людьми. “Люди від пароха найперше хочуть людяності і уваги”, - підкреслив священик.

Єрм. Йосафат також відзначив, що до місій священиків зобов’язує Церква, “висвячуючи нас на священиків чи призначаючи нас парохами, адміністраторами, сотрудниками або викладачами”. 

На підтвердження своїх слів він навів кілька канонів з Кодексу канонів Східних Церков.

Кан. 279 – Парафія є визначеною спільнотою вірних, утвореною в сталий спосіб в єпархії, пастирська опіка над якою доручається парохові.

Канон 281 Парох – це пресвітер, якому як особливому співпрацівникові єпархіяльного Єпископа, як власному пастиреві, доручена опіка над душами у визначеній парафії під владою цього ж єпархіяльного Єпископа.

Кан. 289 – § 1. Виконуючи обов'язок навчання, парох повинен проповідувати всім вірним слово Боже, щоб вони, проникнуті вірою, надією і любов'ю, росли в Христі і християнська спільнота давала те свідоцтво любові, яке доручав Господь, він також зобов'язаний через катехитичне навчання вести вірних до повного пізнання таїнства спасіння, пристосованого до віку кожного з них, щоб передавати цю науку, він повинен шукати допомоги не тільки у членів чернечих інститутів або товариств спільного життя на подобу чернечих, але також вдаватись до співпраці з мирянами.

§ 2. Виконуючи завдання освячування, парох повинен турбуватись про те, щоб відправа Божественної Літургії стала осередком і вершиною всього життя християнської спільноти, він також має докладати зусиль для того, щоб вірні кормились духовною їжею через побожне і часте приймання святих тайн і через свідому і діяльну участь у церковному правилі, парох має також пам'ятати, що тайна покаяння якнайбільше сприяє плеканню християнського життя, тому він повинен з охотою уділяти святі тайни, запрошуючи для цього, в разі потреби, також інших священиків, які добре знають різні мови.

§ 3. У виконуванні завдання керівництва парох насамперед має дбати про те, щоб пізнати власну паству, оскільки він є служителем всієї пастви, то повинен підтримувати ріст християнського життя як серед окремих вірних, так і об'єднань, особливо присвячених апостолятуові, так і в усій парафіяльній спільноті, отже він повинен відвідувати доми й школи, як цього вимагає пастирський обов'язок, повинен наполегливо дбати про доростаючу молодь, має оточувати батьківською любов'ю бідних і хворих, нарешті, особливо повинен опікуватись робітниками і старатись, щоб вірні подавали допомогу ділам апостоляту.

Цього року практичний спецкурс ПМВ з місійного служіння для семінаристів відбувається в Івано-Франківській Духовній Семінарії ім. Св. Свящ. Йосафата з 3 по 9 липня.

Фото надане прес-службою Івано-Франківської Архієпархії

Для наших людей за кордоном дуже важлива присутність священика. Це їм вказує на те, що Бог їх не залишив, що Господь разом з ними і дбає про них. Про це заявив О. Олексій Саранчук, виступаючи перед учасниками спецкурсу місійного служіння, що ПМВ цього року проводить в Івано-Франківську.

О. Олексій Саранчук, який 10 років душпастирював у Венеції, поділився з семінаристами своїм досвідом служіння в Італії.

“Жодного бажання навчатися за кордоном у мене не було. Але я послухав владику і поїхав на навчання до Риму. У 1999 році почався великий наплив українців до Італії. Люди приїжджали на заробітки. І всі думали - поїду на рік-два, зароблю грошей і повернуся додому. Людям на початках було дуже важко: мовна проблема, стрес, відсутність роботи, погані умови. Але з часом, переборовши труднощі, українці навчилися спілкуватися італійською, знайшли роботу і за пару років вже не було бажання повертатися, а навпаки хотіли своїх рідних якось привезти до Італії. Саме у цей період у нас - священиків і семінаристів, які приїхали на навчання до Італії, – планів залишатися не було. Але була велика потреба”, - зазначив о. Олексій.

Він зауважив, що у Римі на той час були дві колегії, де навчалися семінаристи і священики. І українціі зверталися з проханням організувати спільноту і дати священика.

“Подзвонив мені священик, поляк, з містечка біля Риму і каже, мовляв, тут багато українців, може приїдеш зорганізувати службу. Кколи я приїхав, десь 50 людей прийшли на Літургію. І я почав часто їздити у неділю в різні міста до наших людей, до українців. А потім о. Василь Поточняк попросив мене залишитися на служіння в Італії, тому що Блаженніший Любомир домовився з патріархом Венеції про служіння українського священика у Венеції. І я погодився”, - розповів отець Олексій.

Він зазначив, що спочатку служив у невеличкому храмі, але на Великдень прийшло так багато людей, що всі в ньому не вміщалися і він попросив латинського священика перейти в іншу церкву. “Тоді на Великдень ціла ріка українців йшла до храму - у вишиваних сорочка, з пасками, з кошиками, з іконами. Це незабутнє. Прийшло більше 2500 людей. У 2002 році я був там першим українським священиком, тому і українці, і молдавани, і білоруси, і росіяни – всі єдналися в одній церкві. І я побачив, що Бог на нас має свої плани, і якщо ми йому довіряємо, йдемо туди, куди нас відсилає єпископ, то Господь про все подбає, бо Він вже приготував … Місяць я жив у малесенькій кімнатці, а після цього мені дали у центрі Венеції чотирикімнатну квартиру на два поверхи з терасою. Я кажу: мені так багато не треба. Мені відповіли: що є, то бери”, - поділився спогадами о. Олексій.

Священик відзначив, що заснував в Італії більше 10 спільнот. І відзначив, що ця країна має більшу схильність до неодружених священиків. “Як би не було, але в їхній традиції і менталітеті священик є неодружений”, - відзначив душпастир.

“Дуже важлива для наших людей за кордоном присутність священика. Це їм вказує на те, що Бог їх не залишив, що Господь разом з ними і дбає про них. Вони можуть спільно молитися, приймати Святі Таїнства. Після Літургії у нас були спільні зустрічі, святкування, співи і люди часто казали: якщо б не Церква - ми б тут не вижили”, - зазначив о. Олексій Саранчук.

Цього року практичний спецкурс ПМВ з місійного служіння для семінаристів відбувається в Івано-Франківській Духовній Семінарії ім. Св. Свящ. Йосафата з 3 по 9 липня.

Фото надане прес-службою Івано-Франківської Архієпархії

Ми на Facebook

Відео

 

Поставити питання

Ваш Email
Імя:
Запитання: