П'ятниця, 20 липня 2018

Духовна ідентичність священика на міграції дуже важлива. А для цього потрібно зберегти єдність з Христом через Євхаристією, зберегти єдність зі своєю Церквою через власний обряд і навчити людей молитися. Про це заявив експерт ПМВ о. Юстин Бойко під час VIII практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, який триває у Зарваниці.

Розповідаючи учасникам спецкурсу про духовно-національну ідентичність в умовах міграції, отець Юстин поділився своїм досвідом служіння для українських мігрантів в Італії.

“У 90-х та на початку 2000-х років до Італії чи не щодня приїжджали автобуси з українськими жінками, які їхали заробити копійку і чимшвидше повернутися додому. Ми, священики, бачили, що вони не дають собі раду у ситуації, що опинилися, і казали їм, щоби вони поверталися. Але минає рік, другий - вони не повертаються. Дехто вже має розбиту сім’ю, дехто не хоче вертатися. Вони навіть придумали таке прислів’я: по року часу немає з чим вертатися додому, по другому - немає до кого, а по третьому - немає чого. І я зрозумів, коли я їх надалі буду гнати додому, - вони відійдуть від Церкви”, - зазначив священик.

Ієромонах зауважив, що згодом священики вирішили змінити риторику і заохочували жінок влаштувати собі життя в Італії. “Що це означає? Ми почали говорити: висилайте не всі гроші додому, а половину. Раз у тиждень підіть на каву, на піцу, поговоріть з кимось. Деякі священики почали майже зобов’язувати жінок, щоби раз у місяць змінили гардероб. І депресія потроху відступила. Згодом жінки зрозуміли, що вони мусять себе знати в італійському суспільстві. Багато хто почав вчити мову, створювати громадські організації, щоби впливати на життя суспільства, в якому вони перебувають. І священики їх до того заохочували”, - підкреслив о. Юстин Бойко.

Експерт ПМВ відзначив, що жінки почали привозити до Італії дітей і думати про створення шкіл, щоби забезпечити дітям майбутнє. І поступово міграція в Італії почала перероджуватися у діаспору. “І це відбувається по цілій Європі. Найбільше діаспора проявляє себе зараз у Португалії, де спочатку були переважно чоловіки, а потім приїхали жінки. Також величезні перспективи для творення діаспори має Іспанія”, - зауважив священик.

Розповідаючи про місце і роль душпастиря на міграційних теренах, о. Юстин відзначив, що священик має внести в те суспільство власну священичу ідентичність – духовну.

“Найбільше проблем, які ми переживаємо, - від того, що ми не маємо чіткого бачення, хто такий священик і до чого він покликаний. Перша і найголовніша місія священика - бути другим Христом у місці, де тебе Бог поставив. Це означає, що головним завданням священика на міграції мусить бути Літургія і духовне життя. Не забави, не концерти – це все має місце, але це другорядне. Як ми шукали людей в якомусь місті, то ми збирали їх насамперед на Літургію. Літургія була місцем зустрічі один з одним, і вже там люди, які були далекі від Бога, від Церкви, зустріли Христа”, - розповів ієромонах.

Він наголосив, що духовна ідентичність священика полягає в тому, щоби бути добрим свідком Христа, бути посланцем своєї Церкви і навчити людей спілкуватися з Богом.   

“Ми тільки знаряддя в руках Божих. Священик не має за руку кожного провадити, він має йти попереду, а люди мають брати з нього приклад. Вірити, любити і прощати ще ніхто нікого не змусив. Це чесноти, які Богом дані людині. Тож підсумовуючи, браття, хочу наголосити, що духовна ідентичність священика на міграції дуже важлива. І вона складається з трьох моментів: зберегти єдність з Христом через Євхаристією, зберегти єдність зі своєю Церквою через власний обряд і навчити людей молитися”, - наголосив о. Юстин Бойко.

Священик передусім є проповідником Христа і Євангелія. Але щоб його священиче слово було успішним, він сам мусить пережити це Слово Боже. І тут Богородиця є найдосконалішим взірцем. Про це заявив о. Володимир Ковалковський під час VIII практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, який триває у Зарваниці.

“Священик покликаний, незважаючи на зовнішні обставини, разом зі своїми вірними йти дорогою святості і спасіння. І він мусить бачити знаки для свого священичого покликання, знаки надії, які б щодня підносили і надихали його на священиче служіння, - наголосив отець Володимир і звернувся до семінаристів. - Для вас знаком надії є саме священиче покликання. Це найпрекрасніше покликання, яким Бог може обдарувати людину. Я бажаю, щоби ви відчули, що ви потрібні Ісусові і потрібні людям - це джерело найбільшої надії для священика”.

Ще один знак надії для священика, відзначив отець Володимир, людська доброта. “Парафіяни завжди будуть пам’ятати про вас, молитися за вас, виявляти свою доброзичливість. І це дозволить вам щодня починати працю з оптимізмом і радістю.  Людина хоче бути доброю - вам тільки треба направити, покерувати цією людською добротою”, - зауважив священик.

Інший знак надії, додав о. Володимир, - церковні рухи і спільноти. “В євангелізації малих груп я бачу шанс на відродження Церкви, на відродження живої парафії. Ще одна з форм євангелізації - через інтернет, соціальні мережі свідчити про Бога у своєму житті - це шанс для сучасного священика”, - додав промовець.

Також о. Володимир зауважив, що сьогодні існують і загрози священичому служінню, це, зокрема, відносність (релятивізм) до моральної правди і правди віри; це швидкоплинність (“адже тоді людина вважає, що швидка змінність має бути в сфері духовності і віри, і якщо священик не йде в ногу з часом, скажуть, що він темний, відсталий”), практичний атеїзм, політкоректність та еротизація життя.

Він наголосив, що священик мусить бути Божою людиною, святою. “Святий – це не той, хто не грішить, це той, для кого Бог є найважливіший”, - підкреслив отець Володимир Ковалковський.

Говорячи про те, яким повинен бути добрий священик, він відзначив, що насамперед він має бути Божою людиною, відважною, вразливою на потреби ближніх, бути людиною жертви і шукати різні форми достукатися до людей.

Священик порадив майбутнім душпастирям побудувати глибокі відносини з Богородицею. “Щоби ви відчували, що Марія є вашою мамою. Мали відчуття синівської любові до Богородиці - таке, як до мами. Відчували, що Марія вас любить так само, як і мама. Ви є дуже подібні до Ісуса, а також і до Марії - адже ви несете Ісуса світові! – звернувся до семінаристів о. Володимир. - Мама дає життя, годує, виховує, навчає, захищає. І коли священик прийме Марію за свою маму - вона буде всі ці функції виконувати по відношенню до його життя.  Вона може стати такою мамою, але ви мусите прийняти її у своє життя”.

Він відзначив, що Богородиця, як кожна мама, навчає і виховує, потішає і додає відваги, захищає і охороняє. І наголосив, що Марія для сучасного священика передусім приклад слухання Слова Божого. “Священик насамперед є проповідником Христа і Євангелія. Але щоб його священиче слово було успішним, він сам мусить пережити це Слово, пропустити його через своє серце. І тут Марія є найдосконалішим взірцем, як приймати Слово Боже”, - підкреслив о. Володимир.

Сучасне обличчя української міграції в Європі змінилося. Сьогодні приїжджає освічена молодь, яка знає мову, має кваліфікації - і священики на міграційних теренах мають це враховувати у своєму служінні. Про це заявив о. Роман Демуш з Тернопільської архиєпархії під час VIII практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, який триває у Зарваниці.

Священик розповів, що навчався у Римі, і відзначив, що міграція українців кінця 90-х початку 2000-х років до Італії дуже відрізняється від міграції сьогоднішньої. В ті часи переважно було жіноче середовище і значно менше молоді, ніж тепер.

Ситуація з міграцією радикально змінилася з багатьох причин: кордони відкрилися, молодь стала освічена, суспільство більш глобалізоване. Але ще один важливий чинник, який спричинив міграцію молоді в Європу, - це війна на Сході. І це дуже серйозний виклик. Вона змусила багатьох людей втікати, зокрема і молодих. Прошарок наших молодих юнаків в Європі за останні роки суттєво збільшився. Тож відбулася зміна вікової ментальності. Приїхали люди, які не займатимуться некваліфікованою роботою, - це освічена молодь, яка знає мови - і спілкування з нею зовсім інше. І це священики мають враховувати, - зазначив отець Роман.

Він розповів про першу в Україні зустріч молоді і молодіжних душпастирств УГКЦ і РКЦ, яка відбулася кілька тижнів тому у Львові. “Виникла ініціатива зустрітися з молоддю, щоби в рамках підготовки до Папського Синоду напрацювати матеріали для наших єпископів і представити ситуацію української молоді, - зауважив священик. - Два дні на цій зустрічі був присутній Блаженніший Святослав. Це дуже знаменно”.

Священик назвав три основні меседжі, з якими молодь звернулися до єпископів: єдність Церкви, автентичність свідчення священиків і економічна прозорість в Церкві. Він також ознайомив семінаристів з Комюніке цього першого Всеукраїнського форуму молодіжних лідерів та душпастирів УГКЦ та РКЦ.

О. Роман підкреслив, що УГКЦ зробила багато кроків назустріч людям, відкрилася і молодь це дуже відчуває.

Священик зауважив, що значний вплив на формування молодого покоління мають сучасні технології, зокрема соціальні мережі. “Інтернет це також інструмент пасторальної діяльності. Інтернет це ресурс євангелізації, місійної діяльності. За кордоном створюються групи у Фейсбуці, священики мають віртуальну парафію - і це вже є спосіб комунікації”, - зауважив о. Роман.

Він також наголосив на необхідності живих зустрічей, зокрема в молодіжному середовищі. Мати Тереза казала, що найбільша хвороба нашого часу самотність. Ми боїмося будувати стосунки, ми боїмося живих зустрічей (знову ж таки через вплив інтернету), хоча нам їх деколи дуже бракує. Саме тому так важливі живі зустрічі спільноти, зокрема молодіжної, - зазначив священик.

Отець Роман розповів про свою участь в житті Церкви в Італії, коли у 2014-2017 роках навчався в Українській Папській Колегії у Римі. І відзначив Прощу українців до Базиліки Святого Петра у Римі. “Блаженніший служив Святу Літургію для 5 тисяч українців на головному Престолі Головної Церкви у католицькому світі - і 40% цих людей була молодь. І прощу цю організувала молодь, - наголосив о. Роман.

Парафії УГКЦ в Італії, зазначив священик, виконують і функції культурно-освітницьких осередків. І це дуже важливо. Так, у Римі є два головні центри для українців Собор Святої Софії і парафія Святих Сергія і Вакхи. І на Пасху і Свято Матері там збирається по кілька десятків тисяч українців.

Він також розповів про перший Всеукраїнський зїзд молоді в Італії навесні 2016 року. “Зібралося 150-200 людей на два дні. Відбулася зустріч Блаженнішого Святослава з молоддю. Знаєте, що найбільше запамятала молодь після зустрічі з Блаженнішим? Як він разом з ними їв макарони на газоні з одноразової посуди. Це важлива для молоді характеристика. І це важливо для молодіжних душпастирів бути автентичними, - підкреслив священик.

Говорячи про молодих українців в Італії, о. Роман відзначив, що вони доволі активні і готові працювати та допомагати священику, головне їм довіряти.У Римі є лікарня Дитятка Ісуса, і там перебувало близько 30 українських дітей. І молодь жертвувала свій час, єдиний вихідний день, щоби побути з ними. Молодь готова працювати, жертвувати, якщо ми їм будемо вміти довіряти, - зазначив священик.

Сьогодні для нашої Церкви потрібно молитовного Духа, який був у підпіллі. Про це заявив Синкел у справі мирян Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії  прот. д-р Іван Говера під час VIII практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, який триває у Зарваниці.

Відколи себе памятаю, я виховувався в релігійній атмосфері. У нас вдома проходили підпільні Літургії, хрещення, вінчання, інші позаслужбові зібрання. З 14 років я вже навчався у підпільній Церкві. Саме цей Дух молитви, Дух почитання Євхаристії був присутній в підпільній Церкві і він зберігається на ціле життя. І я стараюся це пропагувати та донести до сучасних поколінь”, - зазначив о. Іван.

Він розповів, що під час навчання у Римі багато хто нехтував щоденною Службою Божою, а люди, які вийшли з Підпілля, дорожать тим, щоби кожен день бути на Службі Божій і приймати Євхаристію.

Сьогодні молитву ми намагаємось звести до мінімуму. Бо у нас є багато інших важливих справ Фейсбук, душпастирська праця, молодь. А в підпіллі було навпаки. Хоча дійсно було важко викроїти час на молитву – бо кожен мусив чи вчитися, чи працювати все ж ми додавали собі до обов’язкових молитов ще - до якого святого чи в якихось обставинах, - зауважив Синкел у справі мирян Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії.

Він підкреслив, що підпільна молитва є особлива. І презентував учасникам спецкурсу свою книжку Літургія підпільної Церкви, яка заснована на живих свідченнях про підпілля. І зачитав уривок, як одна їмость підпільного священика давала свідчення: “Нас вчили: молитва горе рушить, камінь крушить і з дна моря піднімає. У цьому ми переконувалися не один раз. До третього чину отців-редемптористів прийшла дівчина Ліда, а трохи пізніше - Марія. Їм було близько 40 років і обидві незаміжні, та дуже хотіли мати родини, бо виросли в багатодітних сімях. На кожній Літургії ми молилися за добру долю Ліди і Марії і в дуже скорому часі вони вийшли заміж, народили дітей і були щасливі у шлюбі”.

Коментуючи цей уривок, священик відзначив, що це була така домашня Церква, коли в хату приходив священик, довірені люди і відбувалася Служба Божа, а після молилися у різних потребах.Люди вірили, що Господь допоможе. І вони щиро молилися, - додав отець Іван.

Він наголосив, що молитва має посідати особливе місце в житті священика. І найважливішою є молитва Євхаристії.У підпіллі це було непросто здійснювати. Але, як не дивно, саме у підпіллі священик кожного дня старався відправляти Службу Божу. Очевидно, це було дуже примітивно. Але там був Дух. Впевнений, саме сьогодні для нашої Церкви потрібно молитовного Духа, який був у підпіллі, - підкреслив Синкел у справі мирян Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії.

Розповідаючи про різні ситуації з життя підпільної Церкви, він навів і спомини Митрополита Василя Семенюка. Він на Львівщині приїжджав уночі, люди відкривали церкву і відбувалося богослужіння. І якось на Йордан він вже почав Службу Божу - і тут заходять енкаведисти. Що робити? Отець вдягнув пухову хустину і під виглядом жінки пробирається до входу. Міліція очевидно не думала, що священик прямо на них буде йти. А навколо кажуть: жінці стало погано, розступіться. Люди розійшлись, зокрема і міліціянти, отця вивели за село і переховали. Люди звісно були злостні, що енкаведе залишило їх без Служби на Йордан - вони вивели міліцію на вулицю, облили водою і почали колядувати, веселитися. Лишилися без Служби, але з духом жертвенності, що вони врятували свого священика, - розповів протоієрей.

Він відзначив, що у тюрмах і таборах священикам було ще складніше. Але вони вдавалися до різних способів, щоби кожного дня правити Богослужіння і приймати Євхаристію.

Треба вміти пристосовуватися до певних умов. І наші священики сьогодні можуть правити Службу Божу в АТО в окопах або в літніх таборах у лісі просто неба з дітьми, чи в готелях на Святій Землі. Підпілля дає добрий досвід і треба їм скористатися. Вміти молитися і поважати Євхаристію - цим треба наповнити себе сьогодні, - закликав священиків семінаристів.

Мільйонів вірних УГКЦ, які мешкають поза межами України, чекають на своїх душпастирів. Про це заявив єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський владика Теодор Мартинюк під час VIII практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, який триває у Зарваниці.

Хочу вас просити від імені мільйонів наших вірних, які є поза межами рідної землі, - чи на деякий час, чи на тривалий - вони чекають вас! Жнива великі, а робітників мало, охочих мало, - зазначив владика Теодор. - На мою думку, ми - священики, єпископи - поки ми не зрозуміли, не відчули на собі того, що називається вийти і піти за Христом”. У Старому Завіті є момент, коли народ Ізраїлю пішов у неволю, і почали задумуватися: а де Бог?І були пророки, які сказали: Христос лишив святиню і пішов зі своїм народом у неволю. Подібно тепер - Христос пішов з нашим народом у Польщу, Францію, Португалію, за океан і всюди, куди пішли наші люди”.

Владика Кен Новаківський вчора нам розповідав, як нещодавно був у Гонконзі і на Службі Божій було більше 200 людей, правда китайців греко-католиків. Після Служби повели до ресторану а там синьо-жовті прапори, тільки українська кухня. Гонконг! Почав показувати фотографії і каже: цілюди зі Збаража, ці з Тернополя, - і у мене аж виникло бажання відвідати наших людей у Гонконзі”,   пожартував владика.

Єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський відзначив, що в Україні немає місійних семінарій. Але це не означає, що священики не мають місійного покликання йти за Христом до свого народу.

Бог покликав вас з народу, вибрав з того народу. Якщо ми будемо мати уяву тільки такого священика, який не готовий залишити все і з дружиною та дітьми (чи коли він неодружений самому) вийти і піти за своїм народом, щоби йому служити, - то не знаю, чи це називається священство, - наголосив владика Теодор. - Він перший йде, нас випереджає, вказує нам дорогу і нам буде з Ним добре, бо ми маємо Його священство, яке Він нам дарує через руки єпископів".

"Хай зерно Божого Слова, досвід наших душпастирів, які є там, де є наш народ, вас надихне. Хай допоможе вам бути солідарними. Якщо не самому йти, то, бодай, бути солідарними з тими священиками і їх родинами, як добрі друзі, які підтримають. Хай Бог дає вам сили успішно завершувати ваше навчання на добрих святих відкритих на служіння священиків, бо всюди люди нас чекають!” - звернувся єпископ до семінаристів.

Ми на Facebook

Відео

 

Поставити питання

Ваш Email
Імя:
Запитання: