Середа, 22 листопада 2017

У неділю, 15 жовтня, сотні українських емігрантів урочисто зустріли копію чудотворної ікони Зарваницької Матері Божої, яка протягом тижня перебуватиме у Соборі Святої Софії у Римі. Перед цим образ побував у Ватикані, де його поблагословив Святіший Отець Франциск.

"Святий Дух подав таку дорогу, аби ця ікона прибула сюди. Сьогодні Святіший Отець перед Літургією благословив корони для цієї ікони. Тому ми зараз єднаємося у цьому благословенні та молитві. Також кожен може приступити до ікони, поцілувати, торкнутися та промовити слова молитви зі свого сумління та серця: "Пресвятая Богородице, спаси нас!", – сказав Судовий Вікарій та Голова Митрополичого Трибуналу Тернопільсько-Зборівської Митрополії о. Роман Дутчак, який з іншими членами делегації привіз ікону із Зарваниці до Рима.

У Соборі Софії усі присутні мали нагоду молитися Божественну Літургію та Молебень до Пресвятої Богородиці за мир та припинення війни в Україні. І кожен наступний день перебування ікони в храмі буде присвячений молитвам в різних наміреннях. Понеділок – молитві за воїнів та захисників Вітчизни, вівторок – день молитви за хворих, в середу заноситимуть молитви за зцілення від недуг узалежнення, а в четвер – день молитви за душі в Чистилищі. В  п'ятницю в Соборі молитимуться за всіх емігрантів, а в суботу - за Церкву, її єдність, а також за священичі та монаші покликання.

"Сьогодні ми маємо непросту ситуацію в Україні, адже триває війна. Також тут наші громади є у непростій ситуації. Більшість – це жінки, які були змушені покинути рідну землю, родини. Не всі вони мають можливість побувати у Зарваниці, а сьогодні вони можуть молитися до ікони Матері Божої у всіх своїх переживаннях, турботах, непевностях, сумнівах з глибокою вірою у те, що Богородиця буде заступницею для всіх та кожного зокрема", – наголосив ректор Прокатедрального Собору Святої Софії о. Марко Семеген.

Завершиться перебування ікони в соборі Святої Софії у неділю, 22 жовтня, Божественною Літургією (10:00 год.) в наміренні за дітей та молодь. Після богослужінь також відбудеться мурування, процесійний обхід довкола церкви та освяченням води. Після цього ікона продовжить паломницький шлях до різних українських громад в Італії.

Зазначимо, що коронація чудотворної Зарваницької ікони відбулась 150 років тому з рук Папи Пія IX. Тоді Святіший, за рекомендацією кардинала Йоана Сімеоні, окремим декретом відновив відпусти для прочан, надавши Зарваниці відпустового значення. Сьогодні Марійський духовний центр «Зарваниця» входить до 20 найвідоміших паломницьких центрів Європи.

За інформацією прес-служби Товариства Свята Софія

15 жовтня Українська Греко-Католицька парафія Покрови Богородиці в Будапешті відсвяткувала свій другий парафіяльний празник.

Святковий день розпочався з чину освячення Намісних ікон: Христа Спасителя та Зарваницької  Божої Матері. Божественну Літургію очолив декан Дрогобицький, протоієрей Іван Паньків. Церковний спів супроводжували брати-семінаристи Львівської духовної семінарії.  В своїй проповіді отець Іван наголосив на значенні свята Покрови в житті християнина. Після літургії, діти з парафії представили концертну програму. На завершення душпастир для українців греко-католиків Угорщини о. Дам’ян Габорій привітав усіх зі святом та подякував жертводавцям парафії, які зібрали кошти на написання ікон.

Після цього у приміщенні Столичного самоврядування українців Угорщини українська громада відзначила День козацтва та свято Покрови. Перед присутніми гостями виступили діти Недільної школи, брати-семінаристи Львівської духовної семінарії та гурт "Ґаздиньки плюс" вокальної студії "Ліра" з міста Калуш. Цього дня прозвучали духовні та патріотичні пісні.

За інформацією прес-служби УГКЦ в Угорщині

На території української церкви Покрови Пресвятої Богородиці в Караганді відкрили і освятили пам’ятник депортованим українцям. Спорудження пам'ятного хреста з рушником відбулося з нагоди відзначення 70-тих роковин депортації українців у Казахстан.

Чин освячення пам’ятника здійснили владика Теодор Мартинюк, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський, владика Йосафат Говера, екзарх Луцький, Апостольський нунцій в Казахстані, Таджикистані і Киргизії Френсіс Ассізі Чуллікатт у співслужінні зі священиками з України, Казахстану і Росії.

Автори проекту – скульптори Олесь Сидорук і Борис Крилов. Хрест виготовили в Казахстані, рушник - в Україні.

“Ми привезли матеріальну річ – дуже важку - бронзовий вишитий рушник. Нехай він залишиться тут, на казахській землі, символом невмирущості нашої віри, нашої любові, нашої надії. Бо вишиваний рушник, який кожна людина, що відправляється в далеку дорогу, бере собі на згадку, ставить його на ікону, не просто пригадує рідну землю, він уприсутнює рідну землю, - підкреслив владика Теодор. - Дорогі брати і сестри, нехай цей розп’ятий рушник як символ депортації наших батьків і прадідів тут, стане тим клаптиком рідної землі, щоби ви, коли будете приходити до рідного храму, споглядаючи на цей рушник, одразу собі мали на думці: я стою на українській землі”.

Участь у церемонії відкриття пам’ятника взяли представники посольства України у Казахстані на чолі з Уповноваженим у справах України у Республіці Казахстан Володимиром Джиджорою, який відзначив, що бронзовий рушник був доставлений у Караганду спільними зусиллями МЗС України, посольства і УГКЦ.

“Цей рушник завжди буде нагадувати тут, в Караганді, про те, заради кого він тут знаходиться, чому люди сюди потрапили. Потрапили насильно, тому що були українці. Ці люди з Україною в серці і з Богом в душі несли нашу традицію і культуру по всьому світу і донесли сюди, - нехай і невільно. І зберегли. Там є Україна - де є наші традиції, де зберігають історію і культуру, де діти розмовляють українською мовою”, - зазначив Посол.

Скульптори відзначають, що пам’ятник символізує трагедію всіх депортованих в Казахстан українців, незалежно від часу та регіону.

Відкриття та освячення пам’ятника депортованим українцям відбулося в рамках Форуму українців Східної Європи та Азії, який Пасторально-міграційний відділ УГКЦ проводив у Казахстані 13-14 жовтня.

За ініціативи Пасторально-міграційного відділу УГКЦ 13-14 жовтня у місті Караганда відбувся Форум українців Східної Європи та Азії на тему «Духовна та культурна ідентичність Українців Східної Європи та Азії. Вчора, сьогодні, завтра». У Форумі взяли участь близько 60 осіб єпископи і священики УГКЦ та представники українських громад з України, Казахстану, Росії, Киргизької Республіки.

За підсумками Форуму учасники ухвалили Резолюцію, яка охоплює багато питань з різних сфер, що стосуються життя українських мігрантів у країнах Східної Європи та Азії. Повний текст Резолюції буде опублікований згодом. А нижче подаємо текст преамбули.

Ми учасники Форуму українців УГКЦ Східної Європи та Азії, зібрані у Караганді в днях 13-14 жовтня 2017 року Божого, складаємо вдячність Українській Греко-Католицькій Церкві за організацію Форуму, який вперше за новітніх часів об`єднав нас усіх, що проживаємо у країнах Східної Європи та Азії.

Ми хочемо виразно засвідчити, що, незалежно від місця нашого проживання, бажаємо бути апостолами своєї Церкви і посланцями свого рідного Українського Народу.

Ми урочисто засвідчуємо, що є дітьми Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, висловлюємо нашу готовність брати активну участь у становленні християнських цінностей у країнах нашого проживання.

Ми зібралися у Караганді на Форум за особливих обставин, а саме з нагоди 70-х роковин сумнозвісної операції «Захід», внаслідок якої десятки тисяч Українців були депортовані на східні терени Радянського Союзу. Велика частина з них опинилися в Казахстані.

З цієї нагоди хочемо висловити нашу вдячність усім тим, завдяки вірі та мужності яких Український народ на казахських землях зберіг власну духовну і національну ідентичність та передав її своїм нащадкам як найбільший скарб. Нехай Господь прийме їх цю цілопальну жертву, а ми, як їхні нащадки, бажаємо бути гідними продовжувачами їхнього діла. «Бог і Україна» - ось наше гасло, за яким бажаємо будувати наше теперішнє і майбутнє!

Користуючись нагодою, висловлюємо вдячність синам і дочкам Казахського народу, які у тяжку хвилину життя Українського народу були завжди поруч та подавали руку помочі. Сьогодні, спільно зібрані на роздумах і молитві, ми щиро кличемо до Господа словами подяки за жест милосердя братів і сестер Казахів, кажучи: Нехай Бог благословить Казахський Народ (Қазақ халығына Тәңіріміз бата берсін)!

Учасникам Форуму українців Східної Європи та Азії, який Пасторально-міграційний відділ УГКЦ цими днями проводить у Караганді, розповіли про особливості духовного життя українців у Казахстані і Росії.

Так, доповідь Апостольского делегата для українців греко-католиків у Казахстані і Середній Азії о. Василя Говери була присвяченаролі УГКЦ у збереженні української ідентичності, української культури, мови та традицій на території Казахстану.

Він зауважив, що УГКЦ в Галичині розділила долю свого народу і була насильно ліквідована Сталінським режимом у 1946 році. Всі єпископи, сотні священиків, монахи та монахині, які не відреклися від своєї Церкви, були відправлені в табори та тюрми в Сибіру і Казахстану.

Починаючи з 1955 року після смерті Сталіна поволі починають звільняти невинно засуджених з таборів та тюрем ГУЛАГу. Але багато людей так і не можуть отримати дозвіл повернутися на Батьківщину і залишаються проживати на чужині. Так само деякі священики після увязнень і заслань не повертаються в Україну, а залишаються зі своїм вигнаним народом, підтримуючи людей на чужині, закликаючи їх до збереження свого коріння, мови, культури та традицій. Такі осередки існували на місці масових депортацій і таборів, як наприклад в Прокопєвську (РФ) та Караганді (Казахстан)”, - зазначив о. Василь.

Апостольского делегата для українців греко-католиків у Казахстані зауважив, що, незважаючи на офіційну заборону, священики відвідували таємно людей, уділяли їм таїнства, вчили дітей та молодь, заохочували українців до збереження національної ідентичності.

Як приклад відданого служіння своєму народу в цьому регіоні о. Василь назвав імена єпископа Олександра Хіри, блаженного священомученика о. Олексія Зарицького, отців василіян Йосифа Шабана та Стефана Пришляка, отця редемпториста Василя Рудку.

Розпад Радянського Союзу, відзначив священик, сприяв організації українських культурних центрів, хорів, танцювальних колективів, ансамблів, недільних шкіл з вивчення української мови. В деяких країнах почали організовуватися і легалізовуватися громади УГКЦ. Так, у 1993 році була зареєстрована громада в Караганді, в 1996 році в Омську і Прокопєвську, в 1998 році в Павлодарі, в 2003 в Астані, а в 2004 в Сатпаєві.

Українські парафії від самого початку включилися в процес національного відродження, відзначив о. Василь, а українські священики стали постійними гостями на всіх заходах, організованих українською громадою.

УГКЦ збудувала у Казахстані 5 храмів, богослужіння в яких відбуваються українською мовою. Протягом останніх років у Казахастані пройшли 6 літніх україномовних шкіл для дітей та молоді з Казахстану.

Серед проблем, які існують у Казахстані, священик назвав асиміляцію, втрату розмовної української мови, відчуження від української церкви і громади, відсутність фінансування, малий контакт з історичною Батьківщиною.

Водночас, підкреслив о. Василь, є і певні здобутки - на сьогодні в Казахстані існує 6 парафій УГКЦ, які спільно з українськими культурними центрами трудяться над тим, щоб українці, які проживають у Казахстані, не забували своє коріння, мову, культуру. Священик переконаний - присутність Української Церкви завжди сприяє збереженню власної національної ідентичності.

У свою чергу економ Преображенської єпархії в Новосибірську о. Іван Лега розповів про міграцію українців до РФ і особливості душпастирства для українців греко-католиків у Росії.

Українці в Росії з’явилися ще за часів Катерини II, після Столипінської реформи. Перша хвиля міграції українців була – депортовані після Другої Світової війни. Вони приїхали разом зі священиками. Багато священиків і єпископів були вислані у Казахстан, Сибір, на Північ Росії, може, дякуючи тому, наші громади там по сьогодні існують, - зазначив о. Іван.

Він зауважив, що у Росії, як і в Казахстані, є свої українські мученики, зокрема - блаженні сестри Олімпія і Лаврентія, які померли у Томській області, куди були депортовані. Вже 10 років до місця їх поховання проводяться прощі, які з кожним роком збирають все більше людей, - відзначив священик.

Отець Іван зазначив, що друга хвиля міграції українців до Росії була у 70-ті і 80-ті роки, це була робоча міграція на Північ Тюменської області. У 90-ті розпочалася ще одна хвиля заробітчан.

Він розповів, що ситуація в Росії сьогодні не є сприятливою для розвитку української Церкви, особливо з початком війни на Сході України. “У 60-х роках наші люди, українські громади у Росії і Сибіру, зокрема,гуртувалася навколо священиків, які не залишили свою паству, а інші душпастирі приїжджали з України добровільно. А зараз священиків дуже мало. Декілька років тому наші священики мусили виїхати. Якщо раніше служили 18 священиків у Російській Федерації, то на сьогодні в Росії на постійно реально є два священики-українці греко-католики. Ще декілька підготували посвідку на проживання, їхні сімї мешкають в Україні, а вони кожні три місяці змушені виїжджати і приїжджати, - зазначив о. Іван. - Але наша місія - нести Слово Боже до всіх людей. Священик має бути батьком, пастирем, який пахне своїми вівцями, - як казав Папа Франциск”.

13-14 жовтня Пасторально-міграційний відділ УГКЦ проводить у Караганді Форум українців Східної Європи та Азії з нагоди відзначення 70-ї річниці депортації українців в Казахстан.Тема Форуму: «Духовна та культурна ідентичність українців східної Європи та Азії. Вчора. Сьогодні. Завтра».

Ми на Facebook

Відео

 

Поставити питання

Ваш Email
Імя:
Запитання: