П'ятниця, 19 липня 2019

Ставлення мирян до священника – це віддзеркалення ставлення душпастиря до своїх вірних. Про це заявив завідувач кафедри політичних наук УКУ, екс-Голова комісії у справах мирян Юрій Підлісний під час спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, що триває у Дрогобичі.

Він відзначив, що кожен по-своєму бачить священика і мирянин складає враження, залежного від того, якого священника бачить на парафії. «А яким чином священник бачить членів своєї громади? Бо з відповіді на запитання, яким чином священник бачить парафію і мирян, випливає відповідь на запитання, як миряни бачать священника», - зазначив Юрій Підлісний.

Доповідач навів семінаристам два приклади поведінки священників: «Один мій добрий друг, священник, нарешті отримав парафію, а її колишній настоятель каже йому: «Знаєш, у мене є декілька досягнень на парафії – посвятити кошик на Великдень коштує стільки-то, прийти зі свяченою водою на Йордан – стільки-то…» Мій товариш каже: «Я як стояв, так і сів»… Інший священник, який дивиться на свою парафію іншими очима, - у нього на таця не ходить в принципі. Не тому, що немає кого попросити, щоби з нею ходити. І парафія добре живе і розвивається».

Екс-Голова комісії у справах мирян підкреслив, що місія священника - допомогти людині виконати те, до чого Господь кличе кожного – спастися.

Він пригадав семінаристам притчу про багатого юнака, з якої випливає, що виконання заповідей і йти за Христом - це різні речі. 

«Іди за мною», - кожен з нас, мирян, чує цей голос Бога. Що таке ходити з Христом? Як ходити? Священник - це той, хто вкаже, як це робити. Який візьме за руку, як тато, і поведе. Якщо він так поводитиметься, то, незалежно від місця його служіння - чи у великому місті, чи в селі, - мирянин бачитиме в ньому не істоту, яка вміє махати кадилом і отримувати щось на тацю, а буде бачити в ньому живого Бога», - наголосив Юрій Підлісний.

Він також зауважив, що миряни завжди відчувають святість священника.

«Чому люди до одних священиків йдуть попри черги, а до інших не хочуть йти? Бо люди хочуть дотику до святості вже. Ніколи не стають святими на небесах - стають святими на землі. І люди бачать, коли є святість», - зазначив доповідач.

Інтернет - один з засобів, завдяки якому Церква може проповідувати Христа. Не бути присутніми у новітніх засобах зв’язку сьогодні - це ставити під питання життя Церкви. Про це заявив куратор сайту Синод УГКЦ Іван Вихор під час спецкурсу ПМВ з місійного служіння для семінаристів, що триває у Дрогобичі.

«Чому Церква використовує інтернет? Перша причина – доступність: як наявність засобів у кожного з нас (комп’ютер, смартфон тощо), так і наявність багатьох людей, зважаючи на велике охоплення аудиторії, - зазначив Іван Вихор. - Друга причина – розширення власної інформаційної бульки. Впродовж історії люди дізнавалися інформацію з різних джерел: на ринку, з газет, від друзів і знайомих. Натомість в інтернеті доступ до різних сайтів і людей, які висловлюють свої думки. Інтернет – засіб, щоби Церква могла розрізняти ті чи інші сучасні виклики, чи ті інші культурні маркери, без яких вона б проповідувати не змогла».

Для того, щоби добре будувати своє душпастирство, будувати свою місійність Церква повинна знати ті чи інші виклики, які стоять перед нею, і ставлення людей до них, - відзначив доповідав. І наголосив, що використання новітніх засобів зв’язку - питання життєдіяльності Церкви в теперішньому часі.

«Ісус сказав: «Ідіть і навчайте всі народи». І це стосувалося різних засобів. Інтернет може бути одним з тих засобів, завдяки якому ми можемо проповідувати Христа. І від нас залежить, чи ми його використаємо, чи ні», - зазначив куратор сайту  Синод УГКЦ. І додав, що Блаженніший Святослав називає суспільні комунікації одним з інструментів, щоби Церква могла виконувати свою Євангелізаційну місію.

Іван Вихор також розповів про сайт Синоду єпископів УГКЦ. І порадив семінаристам перед створенням сайту чи сторінки у соцмережах поставити собі три питання: що повинен продукувати проект, яка цільова аудиторія і в чому полягає новина цього проекту, порівняно з існуючими сторінками?

У свою чергу куратор молодіжного християнського сайту ДивенСвіт Наталія Павлишин розповіла про особливості інтернет-ресурсу і поділилася з семінаристами лайфхаками щодо ведення соцмереж і сайту.

«За рік на нашому сайті понад 2 млн відвідувачів. Ми намагаємось якомога простіше і зрозуміліше розповідати те, що люди чують і бачать в церкві, що несе віру. Ми робили цикл відео з отцем Юрієм Остапюком, щоби пояснити Літургію і всі її нюанси, адже звичайні парафіяни розуміють не все, що відбувається за церковними вратами. Нас запитували про забобони. І зараз ми готуємо цикл відео на цю тему. Оскільки відвідувачі нашого сайту представляють різні вікові категорії, стараємось, щоби рубрики відповідали запитам і молоді, і старших людей», - розповіла куратор ДивенСвіту.

Якщо роздумуєте над тим, створювати сайт чи ні - спочатку створіть сторінку у Фейсбуці, - порадила доповідачка. І якщо з’явиться багато підписників і виникне потреба у більш глибокому матеріалі - тоді варто запускати сайт.

Наталія Павлишин зауважила, що сьогодні, шукаючи інформацію, можна стати заручниками фейків, і порадила семінаристам завжди звертайтеся до першоджерела. «Ваш матеріал, вирваний з контексту, теж може стати фейком. Пишучи текст, думайте про те, як будуть трактуватися його шматки», - зазначила Наталія Павлишин.

Вона також закликала священників не порушувати авторське право і завжди вказувати посилання на джерело, навіть у соцмережах.

«І запам’ятайте – те, що відбулося, але про нього не написано - не відбулося. Намагайтеся висвітлювати всі події на вашій парафії», - порадила семінаристам куратор ДивенСвіту.

Досвід Літургії підпілля УГКЦ є сьогодні актуальним та прикладним, особливо для тих священників, хто душпастирює на місійних теренах. Про це заявив Синкел у справі мирян Тернопільсько-Зборівської Архипрот. д-р Іван Говера під час місійного спецкурсу ПМВ для семінаристів, що триває у Дрогобичі.

«Церква живе переданням. Апостоли були свідками життя Ісуса, Його науки, смерті, Воскресіння, переповіли це. І ми отримали дар віри від наших попередників, мучеників, блаженних, які, зокрема у XX столітті, засвідчили свою віру в Бога. Ми маємо це перейняти і далі розвивати», - підкреслив отець Іван.

Ділячись літургійним досвідом підпілля, Синкел у справі мирян відзначив, що ця тема йому знайома не по книжках, а з особистого досвіду. «Я сам був учасником тих подій, бо від самого малку в Івано-Франківську, де я народився, у нашій хаті відправляли Служби Божі, приходили священники - о. Микола Волосянко ЧНІ, о. Андрій Кияк та багато інших. Проводили хрестини. Блаженний владика Іван Слезюк особисто був у нашому домі, хрестив мого брата о. Василя, котрий сьогодні є апостольським адміністратором для Казахстану та Середньої Азії», - зазначив протоієрей.

«Коли мені доводиться доповідати про період переслідуваної УГКЦ, то я завжди ставлю питання, завдяки чому вижила, вистояла Церква, незважаючи на страшні переслідування? Моя відповідь – завдяки Літургії, молитві, Євхаристії», - наголосив о. Іван Говера.

Він зазначив, що сьогодні в умовах глобалізації і розвитку Церкви деякі священики їдуть до своїх вірних в далекі країни як то ПАР чи ОАЕ, де немає традиційних і звичних для українського душпастиря умов для проведення Літургії. Немає Церкви або немає іконостасу. «І священики починають губитися. І тут можна скористатися досвідом підпільної Церкви. Адже в ті часи вміли служити і в хаті, і в лісі, і навіть в тюрмі.  Немає престолу, немає кадження, запаху ладана, відсутній хор, та й не завжди був літургійний посуд. Замість чаші, дискосу вживали все що було під руками: у місцях позбавлення волі – окуляри, консервна банка, яйце, листок паперу; замість вина – родзинка розмочена у каплі води… В таких умовах відправляли Літургії у підпіллі», - зауважив протоієрей.

Він підкреслив, що духовенство та вірні у підпіллі вміли цінити Службу Божу, попри те що це було небезпечно, а часом і не можливо.

О. Іван також розповів, що робить наукове дослідження про період підпільної Церкви впродовж вже декількох років, видав книгу про підпільну духовну семінарію з нагоди 20-ліття виходу УГКЦ з підпілля, а з нагоди 25-ліття – книгу «Літургія підпільної Церкви».

Суддя Церковного трибуналу Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ о. Олег Бісик розповів учасникам місійного спецкурсу ПМВ, як з точки зору канонічного права організувати служіння і провадження церковної громади за кордоном.

«Канонічне право вводить у життя Церкви порядок. Чому? Бо Церква - боголюдський організм. І канонічне право пробує ставити людський фактор в рамки. Кожен, хто поїде служити для наших людей за кордон, мусить використовувати канонічне право», - зазначив отець Олег.

Він зауважив, Католицька Церква приділяла і приділяє велику увагу питанню міграції. Тільки за Івана Павла II було видано близько 300 документів щодо міграції.

Так, у Декреті про пастирський уряд єпископів у Церкві (Christus Dominus, Другий Ватиканський Собор) говориться: «Особливим піклуванням треба огорнути тих вірних, які через обставини свого життя не можуть достатньою мірою отримувати звичайну спільну душпастирську опіку парохів або позбавлені її зовсім: численних емігрантів, вигнанців та біженців, моряків і льотчиків, кочівників і подібних до них. Нехай розвиваються відповідні душпастирські методи для плекання духовного життя тих, хто тимчасово від’їздить до інших регіонів на відпочинок».

Розповідаючи про організацію служіння за кордоном, отець Олег поінформував семінаристів, якою є юридична приналежність священника УГКЦ за кордоном, які існують способи зміни церковної юрисдикції, які потрібні дозволи і документи для служіння, і що потрібно, щоби стати бірітуалістом.

Організація служіння і провадження церковної громади за кордоном, на думку о. Олега, має виглядати так:

- Священнослужитель зобов’язується виконувати довірені йому обов’язки в церковній єдності з місцевим єпископом, який його прийняв. Кандидат, який поїхав на служіння для вірних УГКЦ в країну, де немає ієрархічних структур УГКЦ, має дотримуватись умов угоди, вказівок відповідального за душпастирство в цій країні від УГКЦ, місцевого єпархіяльного єпископа та рекомендацій ПМВ.

- Душпастир прикладається до активної розбудови парафіяльної громади: уділення Святих Таїнств, служіння Літургійних богослужінь, катехитичні курси для дітей, молоді, старших, організація рухів і спільнот, інформативний вісник (веб-видання або/чи друкований) тощо.

- Священник має служити для українців, зберігаючи і плекаючи церковну традицію та національну ідентичність, притаманну українському народові.

- Всі масштабні дії в громаді мають бути узгоджені з місцевим єпархіяльним єпископом цієї країни та Головою ПМВ.

Тільки ставши студентським капеланом я зрозумів, що таке священниче покликання. Молодь відчуває, чи ти є автентичний, і змушує задуматися, чи ти дійсно віриш у те, про що говориш. Про це заявив голова Центру Студентського капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ о. Юрій Остапюк під час спецкурсу ПМВ для семінаристів, що триває у Дрогобичі.

«Я завжди хотів бути парафіяльним священиком, але їм не став. Під час навчання у Львівській духовній семінарії нас з другом запросили поїхати до інтернатів на практику. Я дуже люблю дітей, але в той момент не дуже хотів. Але ми ризикнули і поїхали. І вже там я усвідомив, що хотів би працювати з дітьми. Я закохався у цю справу. Не біймося міняти свої мрії. Часто те, що ми хочемо для себе - може не те, чого бажає для нас Бог», - зазначив о. Юрій.

Згодом священника призначили очільником Центру студентського капеланства.

«Тільки пішовши до студентів, я зрозумів, що таке священниче покликання справді. Я шалено щасливий священник і дякую Богові, що він дав мені всі випробовування і дав мені студентів. Я з ними почав бути реально собою. Хто, як не молодь, відчуває, чи ти є автентичний, чи граєш роль слуги Божого. Вони змушують задуматися, чи ти дійсно віриш у те, про що говориш», - зазначив душпастир.

Студентський капелан закликав семінаристів постійно вчитися і розвивати своє покликання.

Ділячись досвідом одруженого священника, о. Юрій відзначив, що і з дівчиною, і з дружиною треба завжди діалогувати.

«Важливо в кожній ситуації  в подружньому житті шукати діалог - інакше ви не зможете вирішити сімейні проблеми. Також потрібно бути авторитетом для своєї дружини. Не тільки священником, а й і чоловіком», - порадив отець Юрій.

Ми на Facebook

Відео

 

Поставити питання

Ваш Email
Імя:
Запитання: