П'ятниця, 19 липня 2019

У неділю, після Божественної Літургії, українська громада Будапешта провела Великодні гаївки біля церкви на центральній туристичній вулиці Ваці.

Як зазначив душпастир для українців греко-католиків Угорщини о. Дам’ян Габорій, «справжньою автентичною українською традицією є провадити гаївки біля церкви. І сьогодні угорці та туристи, які проходять цією вулицею, мають можливість ознайомитися з нашим великоднім українським звичаєм».

Започаткувала в Угорщині традицію гаївок спільнота Назаретських родин при українській греко-католицькій парафії Покрови Богородиці в Будапешті. Попередні роки гаївки проводилися у відомих парках Будапешта -  Margit-sziget, Orczy-Park.

Святковий день завершився трапезою та великодньою забавою в церковній школі кардинала Гузара за участі відомого співака із Коломийщини Любомира Згурського.

За матеріалами прес-служби УГКЦ в Угорщині

У першу неділю червня в української суботньої школи Афін при культурно-освітньому центрі "Берегиня" відбулося свято останнього дзвоника.

Святкування розпочалися з молитви в українському храмі Афін, де на урочисту Службу Божу зібралися учні та їхні батьки, а також вчителі та вихователі. 

Під час урочистої лінійки найкращих учнів нагородили грамотами та похвальними листами за відмінні успіхи в навчанні.

2019 рік є ювілейним роком для української суботньої школи в Афінах. Вона була створена з ініціативи тоді ще отця Святослава Шевчука, який у 1998 році приїхав до Афін для служіння українській громаді. У Грецькій столиці це була перша українська школа. На знак подяки за цей 20-літній дар служіння школи на грецькій землі для потреб українців та їх дітей на завершення урочистої лінійки було посаджене оливкове дерево.

«Це деревце стане символом Божого Благословення, символом збереження свого коріння, - зазначив душпастир української громади УГКЦ в Афінах о. Андрій Твердохліб. - Віримо, що сьогоднішні школярі колись у майбутньому приведуть у тінь цього дерева своїх дітей, які продовжуватимуть наші традиції та берегтимуть нашу культуру і любитимуть землю своїх батьків».

У неділю, 26 травня, на парафії Покрови Богородиці УГКЦ у Будапешті була виставлена для почитання реліквія із кров’ю святого Івана Павла ІІ.

Цього дня на Літургію зібралося багато українців греко-католиків. А після Богослужіння відбувся молебень до Богородиці та молитва до свято Івана Павла ІІ.

Як зазначив душпастир для українців греко-католиків Угорщини о. Дам`ян Габорій, ця реліквія була подарована у 2015 році кардиналом Дзівішем, особистим секретарем Івана Павла ІІ, для почитання в Угорщині. Саме цього місяця випадає вісім років відтоді, як Папа Іван Павло ІІ був визнаний святим у Католицькій Церкві.

Місцем постійного перебування даної реліквії є польська римо-католицька парафія в Будапешті.

За інформацією прес-служби УГКЦ в Угорщині

Сучасний світ дуже швидко змінюється. І ми як Церква мусимо мінятися. Звичайно, Христос вчора, сьогодні і завтра той самий. Але мають змінюватися наші підходи. Про це заявив Голова Патріаршої комісії  УГКЦ у справах молоді о. Ростислав Пендюк на семінарі ПМВ у Мадриді для священиків УГКЦ, які душпастирюють поза межами України.

«Ми маємо дуже чітко усвідомити, що сучасний світ дуже швидко і інтенсивно змінюється. І ми як Церква можемо і мусимо мінятися. Звичайно, Христос вчора, сьогодні і завтра той самий. Євангеліє ніхто міняти не буде. Але мають змінюватися наші підходи. Не зміст проповіді, а форма проповіді. Не те, що ми доносимо до людей, а як ми це робимо», - наголосив о. Ростислав.

Священик підкреслив, що найперше душпастирі мають навчитися слухати. «Ми дуже гарно проповідуємо, але не вміємо слухати. Але питання, якщо ми не вміємо слухати, то чи наша проповідь попадає на ґрунт і чи з неї може щось прорости? Тож слухання - це компетенція, якої бракує нам, душпастирям, і Церкві загалом», - зазначив Голова молодіжної комісії.

О. Ростислав також представив душпастирство молоді в світлі Посинодального Папського Повчання  Christus vivit.

«Папа говорить, що потрібно уникати всього того, що робить Церкву закоріненою і нерухомою. Водночас закликає уникати омолодження Церкви через повне і бездумне занурення в сучасність. Папа Франциск також говорить, що потрібно створити більше просторів у Церкві, де звучатиме голос молодих», - зауважив о. Ростислав.

Святіший Отець говорить про те, що молоді люди є творцями молодіжного душпастирства, підтримувані душпастирями і вільні у своїй діяльності, - відзначив священик.

О. Ростислав Пендюк наголосив на необхідності делегувати деякі обов’язки і відповідальність молоді. Водночас священики мають підтримувати і скеровувати молодих людей.

«Папа говорить, що молодь є різною. Різне походження, вподобання, можливості. Тому не треба намагатися всіх уніфікувати», - закликав учасників семінару отець Ростислав.

Він також наголосив, що у душпастирстві молоді перед священиками постає два головних завдання: пошук і зростання.

О. Ростислав зауважив, що у пошуку молодих людей важливі такі принципи: мова любові, відкритість, розуміння, безкорисливість, керигма зрозумілою мовою сучасної молоді. І порадив священикам залучати молодь через доступні і зрозумілі їй форми: проведення фестивалів, спортивних змагань, через музику, кіно і, очевидно, соціальні мережі.

«До соцмереж можна по різному ставитися. Але якщо нас там не буде, буде хтось інший. І якщо нашої думки і позиції там не буде, буде інша думка, яка стане провідною. І це треба враховувати», - підкреслив священик.

Сестра Йосафата Гордашевська завжди говорила, що потрібно йти туди, де є найбільша потреба, і дуже добре відчувала людей. Про це заявила сестра служебниця, відповідальна за архів у Патріаршій Курії УГКЦ, Ореста Боршовська на семінарі ПМВ у Мадриді для священиків УГКЦ, які душпастирюють поза межами України.

Сестра Ореста розповіла про життєвий і духовний шлях блаженної Йосафати, яка є співзасновницею Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Цього року відзначається 100-ліття її упокоєння й 150-річчя з дня її народження. 

«До нас дійшло дуже мало її особистих писань чи писань про неї. Багато архівних документів було втрачено внаслідок Першої і Другої Світових війн. Сама блаженна Йосафата ніколи не розповідала про своє життя. Вона не була мученицею і померла своєю смертю», - зазначила сестра Ореста.

Вона зауважила, що у 2001 році під час візиту до Львова Папа Іван Павло II проголосив сестру Йосафату блаженною, вказуючи її життя як приклад для наслідування: «Вона, посвячуючись дітям, хворим, убогим, неписьменним та знедоленим у часто важких і непозбавлених страждань ситуаціях, у надзвичайний спосіб уміла втілити Євангеліє у своє щоденне життя».

Одна з важливих речей, яку вдалося знайти монахиням вже в часи незалежної України, - особистий записник сестри Йосафати. «Там є її молитва Небесний Єрусалим, яка демонструє її глибокодуховне життя і переживання Бога. Також у цьому записнику збереглися її роздуми про обіти, хроніки», - зазначила с. Ореста Боршовська.

Розповідаючи про життєвий шлях с. Йосафати, монахиня відзначила, що майбутня перша служебниця  Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії народилася в досить убогій родині, де було 9 дітей. Дівчина Михайлина зростала побожною дитиною і дуже добре вчилася, але через брак коштів після школи не могла продовжити навчання і пішла працювати на фабрику скла.

«У XIX столітті дуже активно діяли сестри РКЦ – вони осяяли своїми школами, лікарнями, дитсадочками цілу Галичину. Багато наших дітей ходили в ті школи і полонізувалися. Важко було говорити про свою ідентичність. І священики говорили про те, що треба таких українських сестер, щоби активно працювали для потребуючих», - зауважила с. Ореста.

У 1891 році майбутня блаженна звернулась до свого духівника василіанина Єремії Ломницького, щоби він їй допоміг вступити до чину Сестер Василіянок - єдиного на той час у Галичині українського жіночого монашого чину. Але о. Єремія вбачав у сестрі-монахині Гордашевській силу й потрібні чесноти, щоб очолити нове чернече згромадження. Михайлину відправили жити до монастиря сестер Філіціянок для набуття потрібного досвіду чернечого життя, а вже через два місяці вона прийняла облечини, взявши ім'я Йосафата.

Вона виїхала в село Жужеляни і в 1902 році на загальних зборах сестер-служебниць її обрали головною настоятелькою нового згромадження. 

Говорячи про харизми і ціль заснування нового згромадження, с. Ореста відзначила, що сестри найперше мали займатися маленькими дітьми і провадити дитсадочки. «Це була візитівка сестер-служебниць – майже у всіх містечках були доми сестер-служебниць і при них садочки. До війни ми мали 74 садочки, які відвідували від 30 до 60 дітей. Монахині виховували дітей у релігійному і національному дусі. Також створювали сиротинці. Всі доми сестер також були відкриті до жіноцтва, же жінки молилися, вчилися куховарити, шити», - зазначила с. Ореста.

Іншими харизмами сестер-служебниць були окраса Божих храмів і лікарська справа.

«Сестра Йосафата завжди говорила, що потрібно йти туди, де є найбільша потреба. У 1902 році була потреба їхати до Канади, про що просив Митрополит Андрей, – поїхали до Канади. Коли потрібно було їхати до Бразилії - поїхали до Бразилії. І у великій мірі сестри допомогли  українцям і в Канаді, і в Бразилії зберегти свою ідентичність, - зазначила сестра Ореста. - С. Йосафата вчила сестер всьому. Вона вміла добре відчувати людей. Дуже багато зробила для згромадження. Сестри казали, що вона була сонцем нашого згромадження».

Монахиня розповіла, як с. Йосафата посвячувала своє життя убогим. «Відомий такий випадок. Коли Сестра Йосафата довідалась, що в стайні ОО. Бернардинів лежить старенька жебрачка, яка вже не мала сил жебрати собі на прожиток, то с. Йосафата принесла її до монастиря, обмила, поклала на своє ліжко, оскільки вільних ліжок не було і піклувалася про неї. Перед смертю старенька прийняла Святі Тайни”, - розповіла с. Ореста.

У час першої Світової війни с. Йосафата захворіла на рак костей і померла у тяжких муках у день свого улюбленого свята - в ніч на Благовіщення 1919 року, передбачивши свою смерть.

Ми на Facebook

Відео

 

Поставити питання

Ваш Email
Імя:
Запитання: