Четвер, 21 вересня 2017

Послання Папи Франциска на Всесвітній день мігранта і біженця 2016

Опубліковано в Документи Католицької Церкви Середа, 13 січня 2016 10:59

«Мігранти і біженці взивають до нас. Відповідь Євангелії милосердя»

Дорогі браття і сестри!

У буллі проголошення Надзвичайного Ювілею Милосердя я пригадав, що «існують моменти, в яких ми все сильніше покликані зосередити свій погляд на милосерді, щоби самим ставати дієвим знаком діяння Отця» (Misericordiae Vultus, 3). Божа любов насправді прагне дійти до всіх і кожного, перемінюючи тих, хто приймає обійми Отця, в такі ж руки, які відкриваються і змикаються в обіймах для того, щоб кожен міг бути любленим, як син, і почувався «вдома» в єдиній людській родині. Таким чином, батьківська турбота Бога переймається всіма, так, як чинить пастир з отарою, але є особливо чутливою на потреби вівці пораненої, втомленої чи хворої. Так Ісус Христос говорив нам про Отця, щоб сказати, що Він схиляється над людиною, зраненою фізичним чи моральним нещастям, і що гірші її обставини, то більше проявляється дієвість Божого милосердя.

У наш час у кожній частині планети постійно зростають міграційні потоки: біженці та особи, що втікають зі своєї батьківщини, взивають до окремих осіб і до цілих суспільств, кидаючи виклик традиційному способові життя та розхитуючи, інколи, культурні і соціальні горизонти, з якими вони стикаються. Все частіше жертви насилля і бідності, покидаючи свою країну, на шляху до мрії про краще майбутнє зазнають приниження від торгівців людьми. Далі, переживши ці беззаконня і біди, мусять рахуватись з дійсністю, в якій вгніздилися підозри і страх. Нерідко, зрештою, стикаються із відсутністю чітких і зрозумілих практичних нормативів, які б регулювали прийняття та передбачали б короткострокові та довгострокові шляхи їхньої інтеграції, з увагою до прав і обов’язків усіх. Нині більше, ніж в минулі часи, Євангеліє милосердя промовляє до сумління, не дає нам призвичаїтись до страждання іншої людини та вказує способи відповіді, вкорінені у богословських чеснотах віри, надії і любові, проявляючись через діла милосердя для душі і для тіла.

На основі перелічених фактів я хотів, щоб Всесвітній День Мігранта і Біженця 2016 року був присвячений темі: «Мігранти і біженці взивають до нас. Відповідь Євангелії милосердя». Міграційні потоки стали нині структурною дійсністю і проблема, яка стоїть на першому місці, стосується подолання фази надзвичайної ситуації для того, щоб звільнити місце для програм, які б враховували причини міграцій, викликані зміни та наслідки, що перемінюють обличчя суспільств і народів. Тому кожного дня драматичні історії мільйонів чоловіків та жінок взивають до міжнародної Спільноти, перед лицем виникнення неприйнятних гуманітарних криз в багатьох регіонах світу. Байдужість та мовчання відкривають шлях для співучасті, коли ми присутні як глядачі при смертях через задушення, бідність, насилля та корабельні аварії. Велика чи мала, але це завжди трагедія, навіть коли втрачається тільки одне людське життя.
Мігранти є нашими братами і сестрами, які шукають краще життя далеко від бідності, голоду, експлуатації та від несправедливого розподілу ресурсів планети, які по-божому мусили б бути розділені між усіма. Хіба це не є бажанням кожного – покращити власні умови життя та досягнути чесного і справедливого добробуту, розділеного зі своїми найдорожчими людьми?

У цей момент історії людства, сильно позначений міграціями, питання ідентичності не є другорядним. Справді, той, хто емігрує, приречений змінювати деякі аспекти, які визначають його особу і, навіть не бажаючи цього, змушує до зміни того, хто його приймає. Як пережити ці зміни, щоб вони не стали перешкодою для автентичного розвитку, але щоб були можливістю для автентичного соціального та духовного зростання людини, поважаючи ті цінності, які роблять людину все більше людиною у правильному зв’язку з Богом, з іншими та зі сотвореним світом, та сприяючи їх розвиткові?

Насправді, присутність мігрантів і біженців стає серйозним викликом для різних суспільств, що їх приймають. Вони стикаються з новизною, яка може виявитися непередбаченою, якщо не буде відповідно усвідомлена, керована та врегульована. Яким чином зробити так, щоб інтеграція стала взаємним збагаченням, щоб відкрила надійні напрямки для спільнот і щоб запобігла ризикам дискримінації, расизму, крайнього націоналізму чи ксенофобії?
Біблійне об’явлення закликає до прийняття чужинця, мотивуючи це з упевненістю тим, що таким чином відкриваються Божі двері і в обличчі іншої людини проявляються риси Ісуса Христа. Багато інституцій, асоціацій, рухів, об’єднаних груп, єпархіальних, національних та інтернаціональних спільнот досвідчують захоплення і радість свята зустрічі, обміну та солідарності. Вони розпізнали голос Ісуса Христа: «От, стою при дверях і стукаю» (Одкр. 3.20). Однак не вщухають дискусії щодо умов і меж, які потрібно встановити для прийняття, не тільки в політиці Держав, але також в деяких парафіяльних спільнотах, які бачать загрозу для звичного спокою.

Перед лицем таких проблем хіба може Церква діяти інакше, ніж під натхненням прикладу і слів Ісуса Христа? Це відповідь Євангелії милосердя.
Перш за все вона є даром Бога Отця, об’явленого у Сині: справді, милосердя, отримане від Отця, породжує почуття радісної вдячності за надію, яка відкрила нам таїнство відкуплення у крові Христа. Також вона живить і скріплює солідарність із ближнім як потребу відповісти на безкорисливу Божу любов, яка «влита в серця наші Святим Духом» (Рим. 5.5). Зрештою, кожен з нас відповідальний за свого ближнього: ми є охоронцями наших братів і сестер, де б вони не жили. Плекання добрих особистих контактів і здатність подолати упередження і страхи є основними складовими для розвитку культури зустрічі, коли ми готові не тільки давати, але також отримувати від інших. Справді, гостинність живиться даруванням і прийманням.

Під цим оглядом важливо сприймати мігрантів не лише у світлі їхнього легального чи нелегального статусу, але, насамперед, як осіб, які, коли захистити їхню гідність, можуть зробити свій внесок у добробут та загальний прогрес, особливо тоді, коли відповідально ставляться до обов’язків стосовно тих, хто їх приймає, з вдячністю шануючи матеріальну і духовну спадщину країни, яка їх приймає, підкоряючись її законам і розділяючи з нею її тягарі. Однак не можна зводити міграцію тільки до політичних та правових вимірів, до економічних аспектів та до чистого співіснування різноманітних культур на одній території. Ці аспекти є доповнювальними до захисту та промоції людської особи, до культури зустрічі та єдності, де Євангеліє милосердя надихає та заохочує до шляхів, які оновлюють та перемінюють ціле людство.

Церква підтримує всіх, хто намагається захищати право кожного жити гідно, перш за все використовуючи право не емігрувати, щоб робити вклад в розвиток власної країни. Цей процес мав би включати, в першу чергу, необхідність допомагати країнам, з яких вирушають мігранти та біженці. Це підтверджує, що солідарність, співпраця, міжнародна взаємозалежність і справедливий розподіл земних дібр є фундаментальними складовими щирої і відданої праці перш за все у зонах, звідки вирушають міграційні потоки, задля усунення суспільних вад, які змушують людей, по осібно чи групами, покидати своє природне і культурне середовище. В кожному разі необхідно робити все можливе, аби запобігти вже в зародку втечам біженців і масовим міграціям, які продиктовані бідністю, насиллям і переслідуваннями.

При цьому необхідно, щоб громадськість була правильно проінформована, аби запобігти невиправданим страхам і спекуляціям щодо мігрантів.
Ніхто не може робити вигляд, що його не стосуються нові форми рабства, керовані злочинними угрупуваннями, що продають і купують чоловіків, жінок та дітей для примусових робіт на будівництві, у сільському господарстві, риболовстві чи інших сферах ринку праці. Скільки неповнолітніх до сьогодні примушені поступати на військову службу в ополчення, які перетворюють їх у дітей-солдатів! Скільки осіб є жертвами торгівлі людськими органами, примусового жебрацтва і сексуальної експлуатації! Від цих схиблених тяжких злочинів втікають біженці нашого часу, які взивають до Церкви і до людської спільноти, щоб через простягнуту руку допомоги тих, хто їх приймає, вони теж могли побачити обличчя Господа «Отця усякого милосердя і Бога усякої втіхи» (2 Кор. 1.3).

Дорогі браття і сестри мігранти і біженці! В основі Євангелія милосердя зустріч і приймання іншого переплітається із зустріччю і прийняттям Бога: прийняти іншу людину означає прийняти самого Бога! Не дозволяйте вкрасти у себе надію та радість життя, які випливають із досвіду Божого милосердя, що проявляється у людях, яких ви зустрічаєте на своєму шляху! Доручаю вас Діві Марії, Матері мігрантів та біженців, і Святому Йосифові, які пережили гіркоту еміграції в Єгипет. Їхньому заступництву доручаю також тих, хто присвячує сили, час і ресурси для піклування про мігрантів, як пасторальне так і соціальне. Для всіх із серця уділяю Апостольське Благословення.

З Ватикану, 12 вересня 2015
Спомин Найсвятішого Імені Марії
ФРАНЦИСК

Переклад ПМВ

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Ми на Facebook

Відео

 

Поставити питання

Ваш Email
Імя:
Запитання: