Четвер, 21 вересня 2017

Послання Папи з нагоди Всесвітнього дня мігранта

Опубліковано в Документи Католицької Церкви Понеділок, 06 квітня 2015 12:02

Послання Святішого Отця Франциска з нагоди Всесвітнього дня мігранта та біженця на 2014 рік

ЦЕРКВА БЕЗ КОРДОНІВ, МАТІР УСІХ

Дорогі браття і сестри!

Ісус є «досконалим євангелізатором і уособленням Євангелії» (Evangelii gaudium, 209). Його турбота, особливо про найвразливіших і відкинутих, запрошує всіх нас опікуватися найслабшими і розпізнати Його страждальне обличчя особливо в жертвах нових форм бідності та рабства. Каже Господь: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25.35–36). Тому місія Церкви, паломниці на землі і матері усіх – любити Ісуса Христа, поклонятися Йому і любити Його, особливо в найбідніших і покинутих; до них, без сумніву, належать мігранти і біженці, котрі прагнуть звільнитися від жорстких умов життя і всіляких небезпек. Тому темою цьогорічного Всесвітнього Дня мігранта та біженця є: Церква без кордонів, Матір усіх.

Церква розкриває свої обійми, щоб прийняти всі народи, без різниці та обмежень, і щоб звіщати всім, що «Бог є любов» (1 Ів. 4.8.16). Після своєї смерті та воскресіння Ісус доручив апостолам бути Його свідками, звіщаючи Євангеліє радості та милосердя. В день П’ятидесятниці вони зі сміливістю і натхненням вийшли із Вечерника; сила Святого Духа переважила над сумнівами та непевностями і зробила так, що кожен сприймав їхню благовість власною мовою; таким чином, з самого початку Церква стала матір’ю для всіх народів, відкривши серце для цілого світу. Це триває вже дві тисячі років, і вже з перших століть місійна проповідь показала вселенське материнство Церкви, розвинуте потім у творах Отців і підхоплене ІІ Ватиканським Собором. На соборові Отці говорили про Матір Церкву, щоб пояснити її природу. Вона справді породжує синів і дочок і «приймає їх в своє лоно і обіймає їх своєю любов’ю й своєю турботою» (Догматична Конституція про Церкву Світло народів, Lumen gentium, 14).

Церква без кордонів, Матір усіх, поширює у світі культуру прийняття і солідарності, згідно з якою нікого не можна вважати непотрібним, не на своєму місці або неповноцінним. Християнська спільнота, якщо вона справді живить своє материнство, направляє і підказує дорогу, терпеливо супроводжує, стає близькою у молитві та в ділах милосердя. Сьогодні це все набуває особливого значення.

В епоху таких великих міграцій багато хто залишає рідні місця і починає ризиковану подорож надії, сповнений бажань і страхів, у пошуку людяніших обставин життя. Однак, нерідко ці міграційні переміщення породжують недовіру та неприязнь навіть у церковних спільнотах ще до знайомства з мігрантами, з історією їхнього життя, з їх переслідуваннями чи нуждами. Таким чином, підозри й упередження конфліктують із біблійною заповіддю прийняти потребуючого мігранта з повагою і солідарністю. З одного боку, в святилищі сумління відчувається потяг торкнутися людської нужди і виявити на практиці заповідь любові, яку залишив Ісус, коли ідентифікував себе з чужинцем, з яким терпить, з усіма невинними жертвами насилля й експлуатації. З іншого боку, з причини слабкості нашої природи, «відчуваємо спокусу залишатись християнами, зберігаючи розсудливу відстань від ран Господа» (Evangelii gaudium, 270). Відвага віри, надії і любові допомагає зменшити відстані, які відділяють нас від людських драм. 

Ісус Христос завжди очікує, щоб Його впізнали у мігрантах і в політемігрантах, у біженцях та у вигнанцях, і так закликає нас ділитися добром, відмовитися іноді від чогось з наших набутих достатків. Це пригадував Папа Павло VI, кажучи, що «найбільш забезпечені повинні зректися деяких своїх прав, щоб з більшою щедрістю повернути їхні блага на служіння іншим» (Ап. Лист Octogesima adveniens, 14 травня 1971, 23). Зрештою, багатокультурний характер сучасних суспільств надихає Церкву взяти на себе нові обов’язки щодо солідарності, сопричастя і євангелізації. Насправді, міграційні рухи спонукають поглиблювати і зміцнювати вартості, потрібні для гармонійного співіснування осіб та культур. Для цього недостатньо просто толерантності, яка відкриває дорогу повазі до відмінностей і започатковує шлях взаємодії між особами різного походження та відмінних культур.

Тут постає покликання Церкви долати кордони та сприяти «переходу від поведінки захисту і страху, байдужості і відмежування … до поведінки, в основі якої буде «культура зустрічі», єдина культура, здатна створити світ справедливий і братерський» (Послання Святішого Отця Франциска на Всесвітній День мігранта та біженця на 2014 рік).
Однак міграційні рухи набули таких розмірів, що тільки систематична і плідна співпраця, яка об’єднує держави та міжнародні організації, може бути здатною вміло їх регулювати та керувати ними. Справді, міграції торкаються всіх не тільки з причини їхнього розмаху, але також «через проблеми соціальні, економічні, політичні, культурні та релігійні, які вони піднімають, через драматичні виклики, які вони ставлять перед національними спільнотами та перед міжнародною спільнотою» (Венедикт ХVI, Енцикліка Любов у істині, Caritas in veritate, 29 червня 2009, 62).

Міжнародна спільнота часто дискутує про можливості, методи і норми у підходах до феномена міграції. На міжнародному, національному та місцевому рівнях існують органи та інституції, які спрямовують свою працю і свої сили на служіння всім тим, хто з еміграцією шукає кращого життя. Незважаючи на їхні благородні і похвальні зусилля, необхідна чіткіша та ефективніша діяльність, більш універсальна система співпраці, що заснована на захисті гідності і ставить в центрі кожну людську особу. Таким чином, боротьба проти ганебної і кримінальної торгівлі людьми, проти порушень фундаментальних прав, проти всіх форм насилля, гніту та рабства буде рішучішою. Одначе спільна праця потребує взаємності та спільних зусиль з готовністю і довірою, розуміючи, що «жодна країна не може самостійно протистояти труднощам, пов’язаним із цим явищем, яке є настільки широким, що стосується всіх континентів у русі імміграції та еміграції» (Послання на Всесвітній День мігранта та біженця на 2014 рік).

На глобалізацію феномена міграцій потрібно відповісти глобалізацією любові і співпраці в такий спосіб, щоб зробити людянішими умови, в яких перебувають мігранти. Водночас потрібно нарощувати зусилля для створення умов, здатних забезпечити послідовне зменшення підстав, які штовхають цілі народи залишати рідні землі через війни та злидні; часто перша спричиняє інші.

З солідарністю щодо мігрантів і біженців треба поєднати відвагу та творчість, потрібні для встановлення на світовому рівні справедливого та правильного економічно-фінансового порядку. Разом зі зростаючою відповідальністю за мир це є необхідною умовою справжнього прогресу.

Дорогі мігранти та біженці! Ви займаєте особливе місце в серці Церкви і допомагаєте їй збільшувати розміри цього серця, щоб показати: вона – мати для цілої людської родини. Не втрачайте довіри та надії! Згадаймо про Пресвяту Родину, втікачів у Єгипті: як у материнському серці Пречистої Діви Марії і в турботливому серці Святого Йосифа збереглася віра в те, що Бог ніколи не покидає, так і у вас нехай не забракне такої віри в Господа. Віддаю вас під їхнє заступництво і від щирого серця вділяю Апостольське Благословення.

+ ФРАНЦИСК Із Ватикану,

3 вересня 2014 року

Переклад ПМВ

Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі

Ми на Facebook

Відео

 

Поставити питання

Ваш Email
Імя:
Запитання: