У лютому Голова Пасторально-міграційного відділу УГКЦ владика Степан Сус відвідав Об’єднані Арабські Емірати і пообіцяв громадам УГКЦ в Дубаї та Абу-Дабі, що незабаром українці в ОАЕ матимуть нового священника. І вже у березні до Еміратів прилетів на служіння о. Любомир Филипчак. Тож вже місяць для української громади в ОАЕ служить новопризначений священник о. Любомир. Отець родом зі Львова, належить до Львівської Архиєпархії. Навчався в Римі, душпастирював на багатьох італійських парафіях. А з 2020 року служив у Франції - в Парижі та Реймсі. Чим живе сьогодні громада УГКЦ в ОАЕ, наскільки відрізняється служіння в Європі і арабському світі, які особливості душпастирства в мусульманській країні – про це та інше ми поспілкувались з о. Любомиром завдяки Zoom.
Отче Любомире, які перші враження від країни? Які Вас зустріли Емірати?
Я не готувався тут бути. Це був виклик для мене. Не знав, куди лечу, трохи боявся, бо читав багато різних відгуків про строгість і дисципліну в цій країні.
Незважаючи на упередження, мене дуже гарно зустріли наші українці. Вони мене прийняли в першу ніч в Дубаї, куди я прилетів, і наступного дня довезли до St. Joseph’s Cathedral в Абу-Дабі. Там живе єпископ, Апостольський вікарій Південної Аравії і Апостольський адміністратор в Північній Аравії владика Пол Хіндер. Через день після прибуття владика покликав мене на розмову. Це була приємна і дружня зустріч. Єпископ був дуже відкритий на українського священника. Класно прийняв, я навіть не очікував. Він швейцарець і вільно володіє багатьма мовами. Ми з ними спілкувались італійською. На зустрічі єпископ розпитував про попередній досвід мого священничого служіння, а також про мої плани щодо розвитку української громади. Викликом для мене було і те, що не було кому фактично передати служіння для українцівв ОАЕ, оскільки мій попередник о. Степан вже був в Україні і ми спілкувались лише онлайн. На що єпископ мені сказав: “Отче, мусиш все починати спочатку. Сам збирати людей, сам з ними зв’язуватись, знайомитись, сам шукати місця, де організовувати Служби Божі”. Тож це є справді місійне служіння.
Коли я приїхав, то знав буквально двох представників нашої громади. Одного з Дубая і одного з Абу-Дабі - Олега Копача і Євгена Семенова.
Наступного дня після прильоту я відвідав директорку української школи в Дубаї Наталю Сердюк. І так само відвідав наше посольство в Абу-Дабі. Це був стратегічний план, щоби ознайомитись з українськими центрами в країні.
І як дипломати Вас прийняли? Як налаштовані до УГКЦ?
Дуже добре. В посольстві мав змогу зустрітися з Андрієм Козловим, радником, тимчасовим повіреним у справах України в ОАЕ і з Віталієм Федяніним, відповідальним за культурно-гуманітарні питання.
Від самого початку і дотепер вони відкриті на спілкування і допомогу українській Церкві. Вони в тому зацікавлені. Українці в Еміратах, як і всюди, потребують духовної підтримки, особливо тепер, в час війни. І саме дипломати мене заохотили чим скоріш організувати Богослужіння для наших вірян.
Мене поселили біля Кафедрального собору святого Йосифа в Абу-Дабі. І вже у перший день я почав домовлятися з парохами місцевих парафій, щоби мати Службу Божу для українців в Абу-Дабі і Дубаї. Отримав благословення єпископа. Одразу все полагодили. І вже в суботу, 2 квітня, ми мали вечірню Службу Божу в Абу-Дабі, а на наступний день - у Дубаї – у St. Mary’s Church.
Cкільки людей прийшло?
В Абу-Дабі на першу Літургію прийшло близько 30 українців, а в Дубаї – понад 70. Їх є ще більше. Чимало парафіян не змогли прийти. Через карантинні обмеження і щільний графік Богослужінь у цих церквах ми мали можливість молитися лише пізно ввечері, що і викликало складність для сімей з дітьми брати участь у Літургії. Крім того, багато парафіян працюють допізна і не мають можливості бути присутніми на Літургіях.
Як вас сприйняли українці, нового молодого священника?
Досить відкрито. Та і я намагався і намагаюсь бути максимально відкритим.
Українці тут справді чекали священника. Чекали, з ким можна помолитись українською мовою. А найбільше, щоби піти до сповіді.
Який запит громади? Які очікування від нового священника?
Запити різні. Основний - брати участь в українських заходах громад. Вже на Великдень ми мали післявеликодню зустріч з громадою в Абу-Дабі. І планую на наступний тиждень провести зустріч з громадою в Дубаї. Я тут один і мушу служити обидвом громадам.
А де ви тепер живете?
На жаль, я зараз не маю можливості вільно пересуватись. Тут я потребую мати місцеве водійське посвідчення. Майже три тижні проживав в Абу-Дабі біля катедри. І в Страсну П’ятницю мене перевели в нове місце, називається Джебель-Алі. Тут сконцентрована найбільша європейська громада Католицької Церкви. Це емірат Дубай. Маленьке містечко неподалік Дубая.
Окрім служіння українській громаді, моя місія тут також полягає у служінні римо-католикам. Тут велика потреба в священниках, які володіють європейськими мовами. Тож я буду включений до клиру, який буде допомагати на щодень у пасторальній діяльності для РКЦ.
Українці в ОАЕ - хто вони?
Українська громада тут надзвичайно молода. Це люди від 25+, які приїхали з України на кваліфіковану працю. Працюють у сферах IT, готельно-ресторанному бізнесі, комерції, авіації. Мене найбільше вразило в служінні в ОАЕ саме рівень парафіян. Сюди приїжджають люди з доброю освітою, цілеспрямовані, self-made фахівці.
Як Ви відсвяткували Великдень? Судячи по фото, на Пасхальну службу в ОАЕ прийшло дуже багато людей.
Пасхальні Богослужіння ми мали в суботу ввечері в Дубаї, а в неділю відслужив Літургію в Абу-Дабі. В Дубаї на Службу прийшли близько 1000 українців, в Абу-Дабі - близько 200. Це дуже великий показник присутності українців в Еміратах.
На Великдень я мав змогу зустрітися і поспілкуватися з нашими українцями з Маріуполя, Харкова, Сум, Донецька, Одеси, Києва. Деякі втікали з-під куль з окупованих територій. Вони особливо потребували духовної підтримки і прийняття, шоб розділити їхній біль і втрату близьких.
Найцікавіше, що Українська Греко-Католицька Церква в ОАЕ об’єднує усіх свідомих українців в Еміратах, незалежно від конфесії. І коли я приїхав і почав організовувати Служби Божі, на них почали приходити православні.
А власне на Великдень десь 70% парафіян, які прийшли, були православні, які просто не захотіли йти до російської церкви на свято. І для них була опція піти в українську Церкву. Хоча вони можливо до кінця не розуміють різницю між греко-католицькою і православною церквою, бо обряд той самий, але мова – інша. Мова – українська. І це принципово. І вони почувалися як вдома. Багато людей мені писали напередодні, мовляв, ми православні, чи можемо ми прийти до вас до церкви на Великдень? Звісно я відповідав, що можете. УГКЦ - це українська Церква. Ми нікого не відкидаємо. І за церковними законами, якщо людина не має можливості піти до своєї Церкви, ми маємо обов’язок її прийняти, щоби вона мала можливість помолитись, задовільнити свої духовні потреби.
Зараз по всьому світу лунає молитва за Україну…
Ми також молимось.
Як раз перед війною наші українці тут створили групу в вотсап, і зустрічаються онлайн кожен день о 20:00 на спільну молитву за Україну.
Вони започаткували такі зустрічі, коли не було священника, але хотіли хоча б якось молитовно єднатись. Я декілька разів проводив з ними зустріч. Ми мали передвеликодню Хресну Дорогу разом. Було дуже гарно.
Багато людей не можуть прийти до Церкви, ми не маємо свого храму, але люди мають змогу і хочуть молитись вдома. Це один з моментів єдності української громади. Хоч і через онлайн. Я не беру участь кожного дня в цій молитві, бо не завжди маю можливість. Тепер я мешкаю у спільноті отців капуцинів. Вони мають своє служіння, свій графік, свої молитви. І я хотів запізнатись з ними, увійти в їхнє середовище.
І як вас прийняли отці капуцини? Хто вони за національністю?
Отці капуцини - то інтернаціональна спільнота. Священники з Індії, Швейцарії, Мексики, Італії, Філіппін, Непалу, Мадагаскару, Танзанії, Лівану, США і інші. І ця інтернаціональна спільнота класна! Кожного нового священника зустрічають привітно.
В ОАЕ дуже багато заробітчан з Індії, Пакистану, Непалу, Філіппін. Тож тут вони є найчисельнішою громадою.
Чого бракує? За чим сумуєте?
Я вже був звик до одного місця і тут тебе переводять в інше. Це було цілком неочікувано. Перші дні перебував в легкому стресі від нового місця служіння, але помалу почав звикати.
А от бракує французького багета і слимачків (сміється).
Відчули різницю між служінням у Франції і ОАЕ?
Для мене це був виклик, бо буду служити не лише в українській церкві для українців, а й для РКЦ. Я не мав останні роки досвіду служіння в Латинському обряді. Хоча вчився у Римі 9 років, обряд знаю, але тривалий час не практикував. Маю необхідність зараз переключитись на потреби служіння і для римо-католиків.
Як бачите розвиток громади УГКЦ в ОАЕ?
Через карантинні норми в кожному еміраті діють різні обмеження, які впливають на життя наших громад. Наприклад, в Абу-Дабі, щоб прийти до храму на Богослужіння, потрібно мати так званий “грін пас” - картку вакцинації і негативнийPCR-test, а в Дубаї не потрібно, відповідно легше потрапити до церкви.
Також, шукаю можливості організувати щотижневу Божественну Літургію кожного разу в іншій парафії в Дубаї і Абу-Дабі, оскільки наші люди проживають в різних містах і околицях, і не всі мають можливість добратися до конкретної церкви, особливо ті, які тимчасово приїхали в ОАЕ через війну в Україні.
В Еміратах діють українські школи, тож, сподіваюсь, буде можливість бути присутнім серед наших дітей і молоді. Можливо, проводити уроки християнської етики.
Днями спілкувався зі священником з Лівану. Тут, до речі, всі священники говорять мінімум трьома мовами. Хочете італійською - говорите італійською. Хочете французькою – говорите французькою. Хочете арабською – говорите арабською. Вас усі зрозуміють. Англійською говорять всі. Плюс польська, іспанська, німецька...
Той священник з Лівану сказав мені: найкраща стратегія розвитку парафії – збирати громаду і поза Літургійним життям, бути з ними всюди. Де вони йдуть – ти йдеш з ними. Хочеш, щоби вони ходили до церкви, були щасливі, воцерковлені, прогресивні в духовному плані - треба з ними постійно бути. Ходити на зустрічі, ходити на пікніки, на усі свята. І я вирішив, що буду з ними, де тільки дозволено поза релігійним контекстом.
Розмовляла Анна Ященко, ПМВ
