На Свято Покрови Пресвятої Богородиці для українців греко-католиків Караганди відслужили Божественну Літургію у римо-католицькому костелі Святого Йосифа Обручника.
Богослужіння очолив владика Йосафат Говера, екзарх Луцький. Йому співслужили владика Теодор Мартинюк, єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський, священики з Казахстану, Росії і України, які беруть участь у Форумі мігрантів, що цими днями Пасторально-міграційний відділ УГКЦ проводить у Казахстані.
Перед початком Літургії Апостольский делегат для українців греко-католиків у Казахстані і Середній Азії о. Василь Говера розповів про історію храму, в якому відбувалося Богослужіння.
“Релігійне життя в Караганді розпочалося у 1955 році, коли священики вийшли з ув'язнення.У Караганді була велика німецька спільнота, і в цьому районі вони жили і служили. Радянська влада не хотіла реєструвати католицьку спільноту аж до 1977 року. Але після реєстрації парафіяни дістали дозвіл і на побудову храму. Вже 1980-му році цей храм був освячений єпископом Олександром Хірою. Втой час, коли в Україні наша Церква була у підпіллі – тут, у Казахстані, наші священики відкрито служили. Храм був наповнений людьми. Німці переселялися в Караганду, щоби їхні діти зберігали свою віру, бо тут була парафія”, - зазначив о. Василь.
Він розповів, що у храмі проходили богослужіння для німців, українців, поляків. Уцьому храмі служив блаженнийо. Олексій Зарицький, блаженний о. Владислав Буковинський, єпископ Олександр Хіра.
Під час проповіді на Літургії владика Теодор відзначив, що сьогодні дуже радісний день – свято Покрови Пресвятої Богородиці. Водночас, перебуваючи у Караганді, згадуються сумні події 1947 року, коли Карагандинська земля наповнилася вірними УГКЦ і РКЦ з цілої України, з Польщі. “Ми перебуваємо у храмі, стіни якого промовляють до нас особливим голосом. Ми почуваємось такими, що тільки завдяки тим особам – о. Олексію Зарицькому, о. Владиславу Буковинську, владиці Олександру Хірі- ми сьогодні можемо бути і вважати себе християнами. Запитуємо ми у ці дні Господа: як будувати наше майбутнє на цій землі, як нам бути добрими християнами тут, в Казахстані, в Україні і всюди, де ми є? Так багато ми очікуємо, а що очікували наші батьки, дідусі і бабусі, які були депортовані і позбавлені свого рідного дому?” – зазначив єпископ.
Він зауважив, що у Тернополі, де він живе, у домі підпільного єпископа, який у часи переслідування був відважним проповідником Божого Слова, є маленька вишита ікона з підписом: “Пресвята Богородице, прийме під свій Покров нас, в'язнів. Воркута, 1956 рік”. Це ікона Пресвятої Богородиці Неустанної помочі. “Що дозволило нашим батькам, дідусям і бабусям витримати, перенести ці страшні переслідування, голод, небезпеку? Покров пресвятої Богородиці”, - наголосив владика Теодор.
Говорячи про те, що таке покров, єпископ наголосив, що йдеться не про матеріальну річ, Покров Пресвятої Богородиці - це послання надії, оптимізму, “це є та постава Марії, яка незважаючи ні на що, вибрала кращу частку”.
“І наші попередники у вірі, які служили і тут, і у підпільних домах України, Польщі, Прибалтики - вибрали ту найкращу частку - те одне, що на ту хвилину було потрібне. Пресвята Богородиця, наша мати, підказує, щоби і сьогодні ми обирали те ,що найбільш потрібне.Її покров - це її материнська опіка над всіма нами, це її гарантія того, коли ми виберемо одне –Христа, - то наша мати подбає про все інше”, - наголосив владика.
Він звернувся до усіх присутніх з проханням ніколи не забували про Матір Божу, про її Покров. І нагадав, що як в латинській, так і в візантійській традиції є давня молитва “Під твою милість”. “Ця молитва дозволяє нам статикожного дня під той покров, підту покрівлю материнського дому, яка не є тимчасова, яка є дуже надійна. Під твою милість сьогодні прибігаємо, Пресвята Богородице!” – зазначив владика Теодор.
Після Літургії також відслужили панахиду на гробі єпископа Олександра Хіри.
13-14 жовтня Пасторально-міграційний відділ УГКЦ проводить у Караганді Форум українців Східної Європи та Азії з нагоди відзначення 70-ої річниці депортації українців в Казахстан. Тема Форуму: «Духовна та культурна ідентичність українців східної Європи та Азії. Вчора. Сьогодні. Завтра».