Учасникам спецкурсу ПМВ з місійного служіння, який цього року відбувається в Івано-Франківську, розповіли про особливості служіння і виклики, з якими стикається душпастир, у Росії і Казахстані.
Так сестра Тетяна Божик, ЗСЙО, яка служила у Прокоп’євську, під час скайп-конференції поінформувала семінаристів про умови душпастирства у Сибіру.
“У Прокоп’євську служили дві наших сестри. Спочатку жили по квартирах. Пізніше їм купили квартиру. Ми їх замінили у 2009 році, а в 2015 р. вони знову повернулися на служіння. У 2015 році отці-редемптористи закрили там свою місійну станицю і на сьогодні у Прокоп’євську сталого священика немає. Є один отець, який приїздить”, - зазначила с. Тетяна.
Сестра зауважила, що у Сибіру священик мав би володіти знанням двох обрядів, адже там, де немає римо-католицьких священиків, але є їхні вірні, священика УГКЦ просять служити для них месу. “Для мене Сибір - це було щось таке східне. А виявилося, що треба служити римо-католикам і греко-католикам в одному храмі. Нам сказали, ви маєте і для одних, і для інших однаково свідчити і служити. І ніде я не бачила, щоби так природньо і так гарно йшла співпраця, співіснування двох спільнот - римо-католицької і греко-католицької - в одному храмі. Думаю, головна причина, що ті самі священики і ті самі сестри ними опікувалися”, - поділилася монахиня.
Вона розповіла, що у Прокоп’євську, який розташований на Кузбасі, підпільна Церква існувала дуже давно і пов’язана з о. Василем Рудкою, редемптористом, який був висланий на Сибір. “Пізніше йому заборонили повертатися у Львівську область і він попросив настоятеля повернутися до тих людей. Там, у Сибіру, він працював на різних роботах і підпільно служив і німецьким католикам, і українцям. У 90-ті роки була хвиля міграції німців додому і тому римо-католиків залишилося менше”, - зазначила сестра.
Вона відзначила, що з боку місцевих людей у Сибіру немає негативного ставлення і спротиву по відношенню до УГКЦ, оскільки у регіоні проживає багато національностей, тож мешканці доволі толерантні.
“Ми приходимо туди служити і немає спротиву. Вони доволі толерантні, бо там поєднано дуже багато національностей. Нашим завдання було не лише служити у храмі, а також їздити на віддаленні квартири, де є наші люди, але не можуть приїхати до церкви. Влітку збирали дітей, щоби провести з ними "Канікули з Богом". І раз на рік вже багато років ми їздили на прощу в Харськ у те поселення, де були поховані наші сестри. Якщо на перші прощі йшло лише духовенство (десь 20 осіб), то на останніх вже було 150-160 людей з дітьми”, - розповіла монахиня.
Вона відзначила, що нової міграції українців на Кузбас немає, це економічно не привабливий регіон. “Там лише родини тих бабусь і дідусів, яких в товарних вагонах вивезли на Сибір у 1947 р. – розповіла сестра Тетяна і додала. - У цьому регіоні священики зазнавали кризу амбіцій. Вони приходять, горять, а коли бачать, що у неділю на месу прийшло 15 людей, а на літургію 20, то одразу кажуть: "тут немає майбутнього". Приходить розпач. Це таке смирення для наших амібцій. Але ти розумієш, що то є твоя міні-Україна, тому що там є наші люди".
C. Тетяна також відзначила, що священику доведеться звикнути до інакших природніх умов і тамтешнього суворого клімату, де “зима не закінчується”.
“Страх є, але він дуже скоро відходить. Зараз є храм, є матеріальна база, де служити. Якщо маєте волю і відвагу – приїжджайте. Там така ситуація, що потребує "молодої крові”, - закликала семінаристів сестра-монахиня.
У свою чергу Апостольський делегат для греко-католиків в Казахстані та Середній Азії прот. Василь Говера розповів під час скайп-конференції про служіння в цій країні.
“Тут не легко працювати, але ми гартовані люди і приємно бути там, де тебе чекають, де тебе раді слухати. Але умови непрості - там тобі забороняють, роблять перепони, обмежують свою свободу, нелегка процедура отримання візи. Але, незважаючи на це, працюємо”, - відзначив о. Василь.
Душпастир відзначив, що в Казахстані дуже великі потреби у священиках УГКЦ, адже там мешкає багато українців. “2 священики виїхали. Один приїде. Але цього недостатньо. Існує велика проблема з заміною. Контракт священики переважно укладають на 5 років і після закінчення вони повертаються додому”, - розповів о. Василь.
Священик також відзначив, що особливість того краю, де він душпастирює, - колишній КАРЛАГ. “На цій території були розташовані сотні концтаборів, де утримувалося багато наших людей. Їх діти і внуки живуть. І ця земля в якісь мірі свята, полита кров'ю наших мучеників”, - зазначив Апостольський делегат для греко-католиків в Казахстані.
Він також заохотив семінаристів не боятися йти служити на місійні терени і нести Христа людям.
Цього року практичний спецкурс ПМВ з місійного служіння для семінаристів відбувається в Івано-Франківській Духовній Семінарії ім. Св. Свящ. Йосафата з 3 по 9 липня.