ОБІЖНИК • 10/2021

36 Можете навести якісь приклади? Так, звісно. Візьмемо для прикладу модель з умовною назвою «АСИМІЛЯЦІЯ», яка відповідає найвищому ступе- ню інтеграці мігрантів в приймаючу громаду через «роз- чинення» в «іншому» середовищі та дистанціюванні від свого минулого. Зазвичай такий сценарій рано чи пізно призводить до трансформаці «асиміляторів» в іммігран- тів. Якщо ж говорити про «асиміляторів» з числа вимуше- но переміщених осіб, то ці люди, навіть будучи в склад- них життєвих обставинах, свідомо відмовляються від пільг, соціально допомоги, щоб ніхто не міг м ні в чому дорікнути. Інший приклад. Модель інтеграці з умовною назвою «МАЯТНИК». Ї основна характеристика полягає у регулярному перериванні особою свого перебування в новому середовищі та поверненні в середовище виходу з повторними ви здами/в’ здами. Ця модель в контексті зовнішніх трудових міграцій є привабливою, позаяк дає змогу мігранту зберігати контакт з родиною. Натомість в ситуаці з вимушеними переселенцями такий сценарій є дуже напруженим. Йдеться про людей, які свого часу під звуки обстрілів покинули рідні домівки, а тепер вимушені здійснювати регулярні по здки «додому». А які причини змушують людей постійно їздити на непідконтрольні Україні території? Причини різні. Наприклад, є люди, які вимушені здійс- нювати напівлегальні, а то й нелегальні подорожі, щоб допомагати сво м хворим родичам, часто немічним і при- кутим до ліжка. Також люди дуть, щоб підтримувати своє господарство у прийнятному стані, зокрема, влітку поли- вати городи, бо сподіваються колись повернутися. Дехто де, коли особливо гостро відчуває потребу побути в рід- них стінах. На жаль, це лише відволікає людей від вирі- шення сво х нагальних проблем і не сприяє х інтеграці на новому місці. Ви сказали на початку нашої розмови, що інтегра- ція — це двосторонній процес. Чи є якісь сценарії, за якими діє приймаюча громада? Окремого дослідження на цю тему не проводилось. Але декілька років поспіль Карітас спостерігає за тери- торіальними громадами в рамках реалізаці окремих проєктів соціально допомоги, інтеграці , миробудуван- ня та інших, проводить опитування та фокус-групи. Ана- ліз х результатів вказує на те, що приймаючим громадам потрібна підтримка у налагодженні соціального діалогу. Це буває далеко не просто. Якось уже працюєте над цим? Моє завдання—формулювати практичні рекомендаці для впровадження нових ефективних форм роботи в гро- мадах, виходячи із запитів самих громад. Зараз я наполег- ливо рекомендую якомога шире використовувати інте- граційний потенціал арт-технологій. Зокрема, вважаю дуже ефективним проведення фотовиставок на соціаль- ні теми, які привертають увагу до тих чи тих проблем, тих чи тих груп соціально вразливих людей. Я сама була авто- ром іде і куратором двох соціально-мистецьких проєктів. Це фотовиставка «Сіра зона. Людина. Доля», покликана показати повсякдення людей із «сіро » зони, та фотови- ставка «НаДія. Родина. Спільнота» , яка демонструє при- клади успішно адаптаці сімей внутрішньо переміщених осіб до складних змінених умов життя. Дизайнером обох виставок була Еліна Дацюк. Судячи із публічного резонан- су і зацікавленості мас-медіа у х висвітленні, на такі про- єкти є реальний соціальний запит. Соціально-мистецьки проєкт —фотовиставка «Сіра зона. Людина. Доля» у Львові (фото Геннадія Якубова, Карітас України) Виступ Оксани Іванкової-Стецюк на ІІ форумі мігран- тів УГКЦ Європи

RkJQdWJsaXNoZXIy Mzk4Mg==