Папа Франциск • БЕЗ НЬОГО НЕ МОЖЕМО ЗРОБИТИ НІЧОГО...

38 Від особи до особи «не було результатом спланованої діяльності, але пло - дом випробування віри у світі, яка стала видимою в житті християн і в церковної спільноти. Справж - нє запрошення від досвіду до досвіду, говорячи люд - ською мовою, було нічим іншим як місійною силою ранньої Церкви». Досвід священників, так званих «fidei donum» («дар віри»), які залишили тимчасово власну єпархію, щоб прожити певний місійний час далеко, підтримує зв’язки між різ­ ними спільнотами країни і допомагає поширити місій­ ну чутливість в спільноти, до яких вони належать. Але зараз поширюються також фігури часом трохи тривож­ ні, так звані «поборники» чи «експерти», завжди подоро­ жуючі, по всьому світу, можливо щоб розповідати про місійне пожвавлення. Чи може існувати така форма місії «жалити і втікати»? Щоб наслідувати Ісуса і проповідувати Євангеліє, тре - ба вийти поза межі самих себе і поза власну самови - значеність, але потім необхідно також і «залишитись», перебувати в місцях і ситуаціях, в які Господь змушує нас прийти. В іншому випадку також і місія може стати приводом, щоб робити духовний туризм, замаскова - ний під апостолят чи, можливо, зробити роботу, щоб висловити своє занепокоєння. Папа Павло VI, у своїй енцикліці «Evangelii nuntiandi» , просить, щоб світ міг «отримати Добру новину не через сумних, розгубле - них, нетерплячих і стривожених євангелізаторів, але через служителів Євангелія, які випромінюють релі - гійний запал, які вже отримали радість Христа». Той, хто йде на місії, будь-який тип місії, сповнює добру і гарну справу, якщо має серце, що дозволяє форму - вати себе терпінням. Якщо спроможний опуститися і наче сховатися в повсякденному житті народу, тих людей, які були супроводжені. Не йдеться, щоб зроби - ти місійне пожвавлення, наче це якась професія, але