Середа, 23 червня 2021

Дуже важливо, щоби кожен з вас був місіонером на тому місці, де він служитиме своїй Церкві і своєму народові. З таким закликом звернувся Голова ПМВ владика Йосиф Мілян до учасників спецкурсу ПМВ з місійного служіння, що триває цього року в Івано-Франківську.

“Мене тішить, що наш спецкурс місійного служіння такий чисельний. Мене тішить, що дівчата приїхали до Івано-Франківська. Тішить активність семінаристів і те, що ви витримали до кінця. А ще мене тішитиме те, коли з цього спецкурсу скористаєте ви і наша Церква загалом”, - звернувся до учасників спецкурсу владика Йосиф Мілян.

Владика зауважив, що всі добре знають євангельську фразу “Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи”. Водночас, більшість священиків прагне служити на теренах рідної Західної України.

“Свого часу у Казахстані відбулася конференція з приводу ювілею о. Олексія Зарицького, який проголошений блаженним. Організували симпозіум у Караганді і на ньому виступала вихрещена казашка, колишня мусульманка. Вона говорила про христове Євангеліє, про місце Христа між народами. І згадала уривок з Євангелія, що “лисиці мають нори і птиці небесні – гнізда, а Син чоловічий не має де голови прихилити”. Вона аналізувала позицію і місця Христа у 4 столітті, “золотій добі” християнства на Близькому Сході, де сьогодні сліду християнства немає. Вона говорила, що Христос - світло Боже - приходить зі Сходу. Казахська земля полита кров’ю мучеників за національні інтереси, за ідею, за віру. Казахстан - це суцільні табори. Вона зазначила, може як раз Казахстан стане відродженням християнства. Але до того Казахстану хтось мусить піти служити. Тому наша Церква готує місіонерів”, - зазначив єпископ.

Голова ПМВ відзначив, що місія, у вузькому значенні, - це проповідування Євангелія, проповідування Христа там, де про Нього не чули. А сьогодні УГКЦ переважно працює там, де християнство вже є проповідуваним. “Нашу працю для українців греко-католиків по всьому світу ми називаємо місією. І ця місія потерпає”, - додав владика.

Голова ПМВ відзначив, що не всі священики мають харизму, відвагу і бажання їхати служити на місії. “Якщо проаналізувати потреби нашої Церкви у Європі і світі загалом, то ми маємо великий брак душпастирів. Кілька семінаристів виявили бажання закінчувати свої студії у Португалії та Іспанії. Але є ще Греція, Кіпр, ОАЕ, Індонезія, Тайланд, Прибалтика, Японія, Китай, Росія, Казахстан, Грузія, Молдова. Насправді, наша Церква сьогодні потребує дуже багато священиків. Тому цей спецкурс для того, щоби ви розуміли, як треба готуватися”, - зазначив єпископ.

Він наголосив, що Церква, яка не веде місійної роботи, не є Церквою. І зазначив, що саме молоде покоління, “нова кров” маєте змінити ситуацію з місійним служінням УГКЦ. “Ми маємо бути сучасними людьми, культурними, адекватними, креативними, розбиратися у всіх сферах життя, але пам’ятати, що ми маємо особливе покликання. Дуже важливо, щоби кожен з вас був місіонером на тому місці, де він служитиме своїй Церкві і своєму народові”, - підкреслив владика Йосиф.

Голова ПМВ також наголосив, що дружина священика - це священича сила. “Чому ми запрошуємо на цей спецкурс дівчат? Дуже часто жінка може мати більшу відвагу, ніж чоловік. Я знаю священичі родини, де є досить активний священик, тому що його дружина така - ще більш активна від нього. Багато священиків без своїх жінок ніколи б не зробили того, що роблять. Тож ми вас закликали вас, щоби ви розуміли, що таке місія, що таке служіння за кордоном”, - звернувся єпископ до присутніх дівчат.

Владика Йосиф також розповів учасникам курсу про потреби Київської архієпархії.

“Я прийшов до Київської архієпархії у листопаді 2008 року. Тоді було 35 священиків і десь 30 парафій. Тепер понад 120 священиків і десь 100 парафій. Цей показник був би більший, якби було більше грошей. Колись Блаженніший Святослав сказав, що нам як Київській архієпарїі треба 200 священиків”, - зазначив Голова ПМВ.

Єпископ зауважив, що УГКЦ сьогодні має високе реноме у Центральній і Східній Україні, зокрема завдяки позиції Блаженнішого Любомира, який був духовним лідером і моральним авторитетом для мільйонів українців, не тільки греко-католиків. “Він був ініціатором росту ПМВ. Як він був ще Глава і Отець УГКЦ, то дуже часто кликав нас з о. Василем Поточняком на розмову і ми обговорювали ті чи інші питання місійності нашої Церкви поза межами України”, - зауважив владика.

Голова ПМВ зазначив, що на теренах Центральної України священику не є легко працювати. “Наші священики не розкошують, але дуже мало приходять і скаржаться, що їм зле. Тож всі задоволені”, - зазначив владика Йосиф.

Цього року практичний спецкурс ПМВ з місійного служіння для семінаристів відбувається в Івано-Франківській Духовній Семінарії ім. Св. Свящ. Йосафата з 3 по 9 липня.

Фото надане прес-службою Івано-Франківської Архієпархії

Парох персональної парафії УГКЦ для українців в Барселоні, що діє при храмі св. Моніки, о. Сергій Знак поділився своїм місійний досвідом з семінаристами і розповів про особливості служіння в Іспанії під час скайп-конференції у рамках практичного спецкурсу ПМВ з місійного служіння, який цього року відбувається в Івано-Франківську.

Священик зазначив, що душпастирює в Барселоні 4 роки, а за кордоном перебуває з 2003-го року. Загалом в Іспанії служать 20 священиків УГКЦ .
“Якщо ви маєте намір попрацювати для наших людей за кордоном, мусите мати чітку позицію і бажання. Мусите дуже добре бути підготовленими. Адже початки не є легкими. Буде багато різних переживань: чи правильний вибір я зробив? Інша річ - потрібно бути збагаченим духовно. Ви мусите підтримувати себе молитвою, щоби не було різних думок, адже на початку, коли ви самотній в іншій країні, дуже часто з’являється розчарування. Крім того, потрібно бути ерудованим і комунікабельним. Якщо прийдете на нове місце служіння - все доведеться робити самому”, - зауважив о. Сергій.

Він також наголосив, що для священика на місіях дуже потрібне знання психології. “Ви маєте проявити свою людськість, співчуття, підтримку, щоби людина відчула, що вона не самотня, що за неї хтось думає і переживає, а вже після того можна провадити цю людину у духовний спосіб”, - зазначив душпастир.

Священик також закликав майбутніх місіонерів добре вивчити канонічне право. “Знання права нашої Східної Церкви буде доброю підтримкою вам. Адже у латинській Церкві, на жаль, дуже мало знають наше канонічне право, а вам потрібно буде відстоювати права і позиції нашої Церкви на тій території, де ви будете служити”, - підкреслив парох персональної парафії УГКЦ для українців в Барселоні.

Говорячи про місійне служіння, о. Сергій відзначив, що праця з людьми за кордоном цікава. “Коли ви приходите на парафію в Україні, це є люди одного місця, однієї культури і традиції. Коли приходите на місію, де є мігранти з зрізних куточків України – як греко-католики, так і православні, - то доводиться працювати з різним контингентом людей різних культур. Тож треба бути готовими знаходити до кожного підхід”, - зауважив священик.

Розповідаючи про співпрацю з єпископом, о. Сергій Знак зауважив, що загалом місцеві єпископи добре приймають священиків УГКЦ, водночас багато залежить і від місцевого пароха. “Кожен з наших священиків спілкується насамперед з єпископом місця. Місцевий єпископ намагається йти назустріч, щоби допомогти з місцем служіння, організацією громади. Та хоч єпископ добре приймає, дуже багато залежить від місцевого пароха. Деколи важко священикам, які винаймають церкви, адже латинський парох може ставити якісь часові рамки. Іноді є проблеми з місцем катехизації”, - розповів священик-місіонер.

Говорячи про потреби у священиках, він відзначив, що сьогодні в Іспанію потрібно на служіння 4-5 священиків УГКЦ. “Нещодавно ми прийняли двох священиків для українців - на півночі Іспанії і в Жироні. У Жироні єпископ поставив умову: я приймаю, але одночасно він має служити для наших парафій, куди я його призначу. Адже в Іспанії великий брак священиків РКЦ, навіть у Барселоні. Минулого року у нашій єпархії померло 15 священиків, а висвячений був лише 1 диякон”, - зазначив о. Сергій.

Він також розповів, що для багатьох єпископів в Іспанії вже не є проблемою одружений священик. “Єпископ їх приймає і просить служити Латинську Службу Божу. Зараз в Іспанії навіть більше наших одружених священиків”, - додав душпастир.

Розповідаючи про українців у Барселоні, священик відзначив, що, за даними українського консульства, на сьогодні у провінції Барселона офіційно зареєстровані 22 тис. українців. “Можна сказати, що ще десь половина від цієї цифри - без офіційних документів. Тобто загалом у провінції Барселона 33 тис українців. До моєї парафії кожної неділі на Літургію приходить від 100 людей, до отців-редемптористів - від 200 осіб. Цього Великодня було десь 1500-2000 вірних”, - поінформував о. Сергій.

Священик також розповів, що у Барселоні діють громадські організації українців і працюють 3 школи, в яких провожиться катехизація дітей.

Цього року практичний спецкурс ПМВ з місійного служіння для семінаристів відбувається в Івано-Франківській Духовній Семінарії ім. Св. Свящ. Йосафата з 3 по 9 липня.

Фото надане прес-службою Івано-Франківської Архієпархії

Молоде покоління – майбутнє нашої діаспори. Тож священикам, які душпастирюватимуть на місійних теренах, насамперед потрібно звернути увагу на працю з молоддю і дітьми. Про це заявив єромонах Юстин Бойко, студит, експерт ПМВ під час скайп-конференції, розповідаючи учасникам місійного спецкурсу ПМВ, що триває в Івано-Франківську, про збереження національної і духовної ідентичності в умовах міграції.

“Напевно, всі ви чули притчу про блудного сина або про милосердного батька. Коли молодий чоловік дозріває до певного віку і набирає певного статусу, він вирішує, що настав час йому відокремитися від батька. Він просить, здається цілком справедливо, частину свого маєтку і вирушає в інші краї. Що цікаво, у тих краях була йому свобода, але вона була йому не під силу. Бо свобода вимагає величезної відповідальності. Від розтратив все своє майно, поводився, як його оточення, занедбав себе, як людина. І євангеліст звертає увагу на один важливий момент: опам’ятавшись, він згадав дім батька свого, кажучи сам собі, що у домі батька мого слуги навіть так не живуть, як живу я тепер. І вирішив повернутися до дому батька свого. Ось що означає ідентичність - це те, що закладене в людині як фундамент і при будь-яких потрясіннях людина знає, ким вона є, куди прямує і яка її ціль в житті”, - зазначив о. Юстин.

Він підкреслив, що будь-яка ідентичність - і національна, і духовна - відіграє важливу роль у житті людини. Але в умовах міграції вона вимагає неабиякої праці над собою.  “Духовна ідентичність, або християнська, полягає в тому, щоби людина у своєму житті, незалежно від обставин, в які б не потрапила, була вірна Христові і його заповідям, та намагалася ці заповіді реалізовувати в житті. Ця християнська ідентичність у нашому народі сильно пов’язана з національною”, - зауважив єромонах.

О. Юстин відзначив, що не завжди національна та духовна ідентичність витримує випробування міграцією. І українці, які виїхали, поводяться по різному. Одні залишають свою духовну і національну ідентичність в Україні, інші плекають її за кордоном.

“Якщо говорити загалом про сучасну міграцію, то вона економічна. Основне бажання людей, які поїхали за кордон, було заробити кошти, утримати родину, допомогти вивчити дітей. Перед тим було ще кілька хвиль міграції. Одна з хвиль носила політичний характер. Так, в Англії опинилися переважно вояки з СС “Галичина”. Вони там одружилися на польках та українках і як люди військові вони там зуміли досить швидко налагодити своє громадське, церковне і навіть політичне життя. І до сьогодні та еміграція має величезну інфраструктуру. Так само як Канада і США”, - відзначив священик.

О. Юстин розповів, що теперішня міграція українців у Європі різноманітна. Так, в Італії і частині Іспанії еміграція переважно має “жіноче обличчя”. А до Португалії і Іспанії на початках їхали переважно чоловік, які згодом почали возз’єднувати свої родини і народжувати дітей. “Ми нещодавно відвідували з ПМВ на чолі з владикою Йосифом Міляном Португалію і Іспанію. І можу сказати, що діти з України, які там народилися, вже не цілком свідомі своєї національної ідентичності. Це саме стосується і духовної. Відбувається суботня і недільна катехизація у школах при наших парафіях. Натомість катехизацію у загальних школах проводять римо-католицькі священики, і дитина часом не може усвідомити, ким вона є. Якщо батьки у родинах не плекають національне і духовне, то така дитина буде блукати як блудний син, поки не знайде своє коріння”, - зазначив єромонах.

Говорячи про українців в умовах міграції, о. Юстин відзначив, що існує кілька моделей поведінки. “Перша - створення гетто, коли намагаються побудувати Україну на території, де зупинилися. Не бажають інтегруватися у країну походження, її традиції і хочуть залишитися на тому рівні, якому є. Ці люди не ростуть. Не пізнають культуру, не вчать мову”, - зауважив експерт ПМВ.

Друга негативна тенденція, відзначив священик, це “маятник”. “Це люди, які не є ані в Україні, ані в країні свого перебування. Вони не знають, де будуть за рік чи два. У них все тимчасово. Але відомо, що немає нічого більш сталого ніж тимчасовість”, - зауважив о. Юстин.

Найкраща модель поведінки мігранта, відзначив священик, це “чужого навчатись і свого не цуратись”. “Така міграція зараз у Іспанії і Португалії і жевріє в Італії”, - додав він.

Єромонах підкреслив, що молоде покоління – майбутнє нашої діаспори. І заохотив семінаристів, які планують душпастирювати на місійних теренах, насамперед звернути увагу на працю з молоддю і дітьми. “Діти, які там виховуються, - зовсім іншої ментальності. І треба докласти зусиль у праці з ними. Хто планує служити в Іспанії, Португалії чи Італії, зверніть увагу у першу чергу на дітей і молодь. Це майбутнє нашої діаспори і нашої Церкви”, - наголосив о. Юстин.

Він  наголосив, що духовну і національну ідентичність потрібно зберігати. “Духовна ідентичність, Законі Божі - любові Бога і ближнього - є незмінні, відколи були проголошені Господом. Але вони знаходять інші форми реалізації у часі, якому ми перебуваємо. І важливо на міграції допомогти людям знайти або розпізнати своє духовне коріння. Також людям потрібно пояснити: незалежно від того, де ти є, Бог тебе провадить, тож намагайся у своєму житті побачити руку Божу, неважливо, що ти зробив деякі помилки у житті”, - підкреслив священик.

Також, зауважив о. Юстин Бойко, щоби зберегти свою національну ідентичність, треба добре знати свою культуру, менталітет і історію. “Національна ідентичність не означає уподобання якихось політичних партій чи політичних інтересів. Наші українці у діаспорі поділилися дуже сильно. Але ми є діти одного народу. Це головне”, - наголосив священик.

Він також закликав семінаристів послужити на місійних теренах. “Спробуйте себе у душпастирстві мігрантів: вивчите мову, пізнаєте культуру, наберетеся досвіду”, - резюмував о. Юстин.

Цього року практичний спецкурс ПМВ з місійного служіння для семінаристів відбувається в Івано-Франківській Духовній Семінарії ім. Св. Свящ. Йосафата з 3 по 9 липня.

Учасникам спецкурсу ПМВ з місійного служіння, який цього року відбувається в Івано-Франківську, розповіли про особливості служіння і виклики, з якими стикається душпастир, у Росії і Казахстані.

Так сестра Тетяна Божик, ЗСЙО, яка служила у Прокоп’євську, під час скайп-конференції поінформувала семінаристів про умови душпастирства у Сибіру.

“У Прокоп’євську служили дві наших сестри. Спочатку жили по квартирах. Пізніше їм купили квартиру. Ми їх замінили у 2009 році, а в 2015 р. вони знову повернулися на служіння. У 2015 році отці-редемптористи закрили там свою місійну станицю і на сьогодні у Прокоп’євську сталого священика немає. Є один отець, який приїздить”, - зазначила с. Тетяна.

Сестра зауважила, що у Сибіру священик мав би володіти знанням двох обрядів, адже там, де немає римо-католицьких священиків, але є їхні вірні, священика УГКЦ просять служити для них месу. “Для мене Сибір - це було щось таке східне. А виявилося, що треба служити римо-католикам і греко-католикам в одному храмі. Нам сказали, ви маєте і для одних, і для інших однаково свідчити і служити. І ніде я не бачила, щоби так природньо і так гарно йшла співпраця, співіснування двох спільнот - римо-католицької і греко-католицької - в одному храмі. Думаю, головна причина, що ті самі священики і ті самі сестри ними опікувалися”, - поділилася монахиня.

Вона розповіла, що у Прокоп’євську, який розташований на Кузбасі, підпільна Церква існувала дуже давно і пов’язана з о. Василем Рудкою, редемптористом, який був висланий на Сибір. “Пізніше йому заборонили повертатися у Львівську область і він попросив настоятеля повернутися до тих людей. Там, у Сибіру, він працював на різних роботах і підпільно служив і німецьким католикам, і українцям. У 90-ті роки була хвиля міграції німців додому і тому римо-католиків залишилося менше”, - зазначила сестра.

Вона відзначила, що з боку місцевих людей у Сибіру немає негативного ставлення і спротиву по відношенню до УГКЦ, оскільки у регіоні проживає багато національностей, тож мешканці доволі толерантні.

“Ми приходимо туди служити і немає спротиву. Вони доволі толерантні, бо там поєднано дуже багато національностей. Нашим завдання було не лише служити у храмі, а також їздити на віддаленні квартири, де є наші люди, але не можуть приїхати до церкви. Влітку збирали дітей, щоби провести з ними "Канікули з Богом". І раз на рік вже багато років ми їздили на прощу в Харськ у те поселення, де були поховані наші сестри. Якщо на перші прощі йшло лише духовенство (десь 20 осіб), то на останніх вже було 150-160 людей з дітьми”, - розповіла монахиня.

Вона відзначила, що нової міграції українців на Кузбас немає, це економічно не привабливий регіон. “Там лише родини тих бабусь і дідусів, яких в товарних вагонах вивезли на Сибір у 1947 р. – розповіла сестра Тетяна і додала. - У цьому регіоні священики зазнавали кризу амбіцій. Вони приходять, горять, а коли бачать, що у неділю на месу прийшло 15 людей, а на літургію 20, то одразу кажуть: "тут немає майбутнього". Приходить розпач. Це таке смирення для наших амібцій. Але ти розумієш, що то є твоя міні-Україна, тому що там є наші люди".

C. Тетяна також відзначила, що священику доведеться звикнути до інакших природніх умов і тамтешнього суворого клімату, де “зима не закінчується”.

“Страх є, але він дуже скоро відходить. Зараз є храм, є матеріальна база, де служити. Якщо маєте волю і відвагу – приїжджайте. Там така ситуація, що потребує "молодої крові”, - закликала семінаристів сестра-монахиня.

У свою чергу Апостольський делегат для греко-католиків в Казахстані та Середній Азії прот. Василь Говера розповів під час скайп-конференції про служіння в цій країні.

“Тут не легко працювати, але ми гартовані люди і приємно бути там, де тебе чекають, де тебе раді слухати. Але умови непрості - там тобі забороняють, роблять перепони, обмежують свою свободу, нелегка процедура отримання візи. Але, незважаючи на це, працюємо”, - відзначив о. Василь.

Душпастир відзначив, що в Казахстані дуже великі потреби у священиках УГКЦ, адже там мешкає багато українців. “2 священики виїхали. Один приїде. Але цього недостатньо. Існує велика проблема з заміною. Контракт священики переважно укладають на 5 років і після закінчення вони повертаються додому”, - розповів о. Василь.

Священик також відзначив, що особливість того краю, де він душпастирює, - колишній КАРЛАГ. “На цій території були розташовані сотні концтаборів, де утримувалося багато наших людей. Їх діти і внуки живуть. І ця земля в якісь мірі свята, полита кров'ю наших мучеників”, - зазначив Апостольський делегат для греко-католиків в Казахстані.

Він також заохотив семінаристів не боятися йти служити на місійні терени і нести Христа людям.

Цього року практичний спецкурс ПМВ з місійного служіння для семінаристів відбувається в Івано-Франківській Духовній Семінарії ім. Св. Свящ. Йосафата з 3 по 9 липня.

Душпастир для українців греко-католиків Естонії о. Олег Попюк поділився з семінаристами своїм досвідом служіння в Естонії і Фінляндії, виступаючи під час спецкурсу ПМВ з місійного служіння, який цього року відбувається в Івано-Франківську.

“2 роки тому я поїхав на місійне служіння в Естонію і раз на місяць доїжджаю у Фінляндію. В Естонії я один. Там немає ні священиків інших, ні монахів, ні ченців. Але потреба є”, - зазначив о. Олег.

Він відзначив, що на сьогодні за статистикою більше 23 тис українців мешкають в Естонії. Переважно, це люди, які приїхали в ще в радянський час на працю. З Західної України їхали працювати у лісництві, а зі Сходу - на шахтах.

“Новоприбулі українці працюють пару років за контрактом і часто їдуть. Відбувається ротація. Молоді тікають. Дуже мало з тих, які приїжджають, шукають Церкви. Якщо приходять, то тільки на Літургію, а після тікають. Тому священику деколи складно щось організувати”, - зауважив священик. І додав, що відшукує вірних також за допомогою інтернету та соціальних мереж.

Душпастир для українців греко-католиків Естонії відзначив, що він підпорядковується місцевому римо-католицькому єпископу. “Єпископ досить добрий. Гарно сприймає нашу Церкву. Допомагає. Досить лояльний, відкритий, радо спілкується з людьми”, - поділився о. Олег.

Говорячи про труднощі служіння, о. Олег відзначив, що до 2003 року в Естонії не було напостійно священика УГКЦ, і від цього Церква багато втратила. Тож сьогодні складніше віднайти вірних. “Тривалий час люди були без священика. Відбулася асиміляція. Багато мішаних подружь. Їхні діти вже губляться. Діти і онуки старших людей не вважають себе ні греко-католиками, ні українцями. Це теж певна трудність для пожвавлення праці на парафії”, - зазначив місіонер.

Ще один виклик, відзначив священик, це те, що Естонія - язичницька країна. “За статистикою, 78% естонців - атеїсти або язичники. Це теж мало певний вплив на наших людей, які там мешкали, - зауважив душпастир. – Але для людей, які залишилися вірні, які шукають Бога, священик дуже важливий і потрібний, відчувається їхня спрага. Вони часто запрошують мене на різні зустрічі, навіть туди, де, може, священик не дуже потрібний”.
Говорячи про своє служіння в Естонії, душпастир відзначив, що це “цікава і неординарна праця і чудовий досвід”.

Розповідаючи про служіння у Фінляндії, о. Олег зауважив, що у Гельсінкі на Літургію приходить 30-40 людей. “Там все почалося з нуля. Частина людей новоприбулі. Вони там також не надовго затримуються. Клімат не дуже сприятливий. Але ми вже сформували маленьке братство, затвердили скарбника”, - зауважив місіонер.

Цього року практичний спецкурс ПМВ з місійного служіння для семінаристів відбувається в Івано-Франківській Духовній Семінарії ім. Св. Свящ. Йосафата з 3 по 9 липня.

Фото надане прес-службою Івано-Франківської Архієпархії

Ми на Facebook

Відео

 

Поставити питання

Ваш Email
Імя:
Запитання: